Головна   Додати в закладки Структура політичної системи | Реферат


Реферати українською мовою | реферати на українській мові Реферати українською мовою | реферати на українській мові
 Пошук: 

 

 




Структура політичної системи - Реферат


Категорія: Реферати
Розділ: Політологія, політісторія
Розмір файла: 23 Kb
Кількість завантажень:
9
Кількість переглядів:
470
Описання роботи: Реферат на тему Структура політичної системи
Дивитись
Скачати


П л а н :

1. Політичні системи.

2. Сутність політичної системи.

3. Механізм її функціонування.

4. Структура політичної системи.

Різні політичні явища, які відбуваються в суспільстві, тісно взаємопов"язані і складають цілісний соціальний організм, який має відносну самостійність. Його розвиток відбувається на ос­нові об"єктивних закономірностей, але ж при цьому важливу роль відіграє суб"єктивний фактор, що виступає як система ре­гулювання відносин між окремими елементами суспільства з приводу влади. Саме ці відносини та їх регулювання й станов­лять політичну систему, яка виступає головною силою, що за­безпечує функціонування та розвиток політичного житія сус­пільства. Тому з"ясування сутності політичної системи суспіль­ства, структури, функції, ролі та напрямів її розвитку є стрижнем політології. Сьогодні, коли в Україні, в суверенних країнах СНД, в країнах Східної і Центральної Європи відбува­ються великі зміни, іде пошук нових шляхів соціально-політич­ного розвитку, питання реформування і зміни політичної сис­теми набувають особливо важливого значення. Практичне зна­чення цієї проблеми посилюється ще й тим, що нині в незалежній Україні активно формується власна нова політична система, і від рівня знань у іди сфері політичної науки значною мірою залежить майбутнє нашої держави.

Модернізація суспільних структур, яка відбувається в Україні, поставила в центр політичних досліджень проблему пошуку шляхів виходу з кризи, визначення оптимальних принципів функціонування політичної системи українського суспільства.

Поняття "політична система" дозволяє найбільш повно і пос­лідовно розкрити суспільно-політичну природу суспільства, існуючі політичні відносини, інститути, норми і принципи організації влади.

Це поняття покликане відобразити два моменти в політич­ній науці:

1) цілісність політики як самостійної сфери суспільства, яка представляє сукупність взаємодіючих елементів (партій, дер­жави, лідерів, права і т. д.);

2) характер зв"язку політики із зовнішнім оточенням (економічною, соціальною, культурною сферою, іншими державами).

Уведення поняття "політична система" має і практичне зна­чення.

Воно допомагає виділити фактори, які забезпечують ста­більність і розвиток суспільства, розкривають механізми узго­дження інтересів різних груп населення.

Поняття "політична система" за змістом дуже об"ємне. Політичну систему можна визначити як сукупність політич­них інститутів, громадських структур, норм і цінностей, а та­кож їх взаємодію, в якій реалізується політична влада і здійснюється політичний вплив. Тому в політичну систему включають не тільки політичні інститути, які безпосеред­ньо й активно беруть участь у політиці (держава, партії, лі­дери і т. д.), але й економічні, соціальні, культурні інститути, традиції, цінності, норми, які мають політичне значення і впливають на політичний процес. Призначення всіх цих політичних і громадсько-політичних інститутів полягає в І тому, щоб розподіляти ресурси (економічні, валютні, матеріальні, технологічні і т п.) і спонукати населення до прий­няття цього розподілу як обов"язкового для всіх.

Стимулювальним фактором у стано­вленні та розвитку теорії політичних систем стала загальна теорія систем, розроблена Л. Л. Богдановим і Людвігом фон Берталанфі. За їх твердженням, "система — це певна кількість взаємопов"язаних елементів, що утворюють стійку цілісність, мають певні інтегративні закономірності, властиві саме цій спільності". Будь-яка система характеризу­ється також стійкими зв"язками елементів, які досягаються внаслідок структурного упорядкування її частин. Важливою рисою системи є її цілеспрямований функціональний стан.

Враховуючи їх методологію, Талкот Парсонс підійшов до розгляду суспільства як дуже складної системи управління, яка складається з відносно самостійних систем: економічної, політичної та духовної. Кожна з цих систем виконує свої спе­цифічні функції. "Призначення політичної системи, — вважав Т. Парсонс, — це забезпечення інтеграції, розроблення та ре­алізація загальної мети суспільства".

Ідеї Т. Парсонса істотно поглибив інший американський політолог Д. Істон, якого багато вчених вважають засновни­ком теорії політичних систем. У своїх працях: "Політична си­стема" (1953 р.), "Межа політичного аналізу" (1965 р.) він по­казав політичну систему як організм, який саморегулюється і розвивається, активно реагує на імпульси, які надходять ззов­ні, тобто команди (схема ).

За Д. Істоном, у системи є вхід і є вихід. На вхід з оточуючого соціального та культурного середовища надходять імпульси — вимоги та підтримка. На виході системи здійснюються політич­ні рішення і політичні дії, спрямовані на реалізацію цих рішень.

Вимоги — це перший вид імпульсів на вході системи, і їх. характер може бути різним — від вимог до властей з приводу підвищення заробітної плати, розподілу благ та послуг, якості освіти, тривалості робочого дня, охорони прав і свободи гро­мадян до питань охорони здоров"я, забезпечення громадсько­го спокою і т. д.

Другий вид імпульсів на вході — це підтримка. Вона можли­ва в різних формах: від матеріальних (виплата податків, праця на громадських засадах, військова служба і т. д.) через вико­нання законів та інших розпоряджень державної влади до ша­нобливого ставлення до влади і духовної символіки.

Д. Істон називає три об"єкта підтримки:

1) політичне суспільство — група людей, які взаємопов"язані в одній структурі завдяки розподілу діяльності в політиці;

2) "режим" — основними компонентами його є цінності (ці­лі та принципи), норми і структура влади;

3) правління, до якого відносять людей, котрі беруть участь у щоденних справах політичної системи, визнаються більшіс­тю суспільства відповідальними за свою діяльність.

Підтримка, яка виявляється системі, може посилюватися, коли система задовольняє потреби і вимоги громадян. Тому без достатньої підтримки політична система не може ефек­тивно і надійно працювати.

Ці імпульси-вимоги та імпульси-підтримки повинні регу­лярно надходити до системи, інакше вона буде працювати з перервами або зовсім зупиниться. З іншого боку, надмірне перевантаження системи різними імпульсами не дає їй змоги ефективно працювати, система перестає оптимально реагува­ти на соціальну інформацію, яка надходить, що призводить до її застою.

Ставлення до вимог, які надходять від різних шарів населен­ня, значною мірою залежить від типу політичної системи. Ан­тидемократичні, тоталітарні системи, наприклад, розглядають запити і вимоги людей як своєрідний вияв незадоволення владою і тому прагнуть придушити виступи з цими вимогами. Демократичні, конституційні політичні системи, як правило, розглядають запити і вимоги населення як необхідну умову нормальної реалізації своїх функцій. Населення підтримує тих лідерів, ті угруповання, котрі вже підтвердили свою готовність захищати і задовольняти запити і потреби цього населення, тобто ті угруповання і тих лідерів, на які і на яких воно може впливати.

На виході системи як її реакція на вимоги і підтримку з"являються авторитетні політичні рішення і політичні дії влади з приводу розподілу цінностей і ресурсів. Вони можуть бути у формі нових законів, асигнувань на конкретні потреби, полі­тичних заяв про політичні наміри та політичні дії і т. д.

І все ж таки підхід Д. Істона до визначення моделі політич­ної системи не дає можливості пояснити, чому уряди часом приймають рішення, які не виходять з вимог громадян, більш того — суперечать їх інтересам. Прикладом можуть бути рі­шення правлячих кіл Сполучених Штатів про розв"язання війни у В"єтнамі, рішення ЦК КПРС про введення військ до Афганістану, рішення Російського уряду про початок бойових дій у Чечні і т. д. Можна стверджувати, що прийняття таких політичних рішень зумовлене вимогами, що надходять не від соціально-культурного середовища, а від правлячої еліти, яка приймає рішення.

Теорія політичних систем Д. Істона була критикована за по­верхове врахування психологічних аспектів політичної взає­модії.

Інший підхід до визначення політичної системи запропонував Габріель Алмонд. Він вважає необхідним на передній план ви­сунути цільовий, поведінковий аспект різних структур, які вхо­дять до політичної системи. З його точки зору, політична система — це різні форми політичної поведінки як державних, так і недержавних структур, в аналізі яких виділяються два рів­ня: інституційний та орієнтаційний. Якщо інституційний рівень зосереджений переважно на дослідженні державних і недержав­них політичних інститутів, то орієнтаційний зорієнтований на вивченні політичних структур, які в своїй сукупності створюють політичну культуру. Г. Алмонд підкреслив, що, на відміну від усіх інших суспільних систем та організацій, політична система наділена правом застосування чи погрози застосування більш-або менш легітимного фізичного насильства. "Це узаконена си­ла, — пише він, — яка пронизує всі "вхідні" та "вихідні" фактори суспільства, надаючи йому особливих якостей та сенсу, забезпе­чуючи його згуртованість як системи".

Г. Алмонд визначає чотири функції "введення":

1) функція політичної соціалізації та залучення до участі в політичному житті;

2) функція артикуляції інтересів, тобто формування вимог, відповідних реальним чи уявним інтересам;

3) функція агрегування, тобто об"єднання, інтересів;

4) функція політичної комунікації, тобто спілкування, обмі­ну думками, ідеями.

Він визначає і три функції "виведення":

1) розроблення норм;

2) застосування норм;

3) контроль за виконанням цих норм.

Функція "введення" здійснюється неурядовими формуван­нями (групами тиску, політичними партіями, незалежною пресою та ін.), тоді як функція "виведення" — це урядова пре­рогатива.

У радянські часи в науковій літературі аж до середини 80-х років аналогом поняття "політична система" було поняття "політична організація суспільства". Політична організація су­спільства включала профспілки, молодіжні організації. Ядром політичної організації була КПРС — направляюча, мобілізуюча і керівна сила суспільства. Монопольне становище КПРС в політичному житті суспільства набувало ролі держави, при­душувало ініціативу, політичну самостійність інших суб"єктів політики.

І лише наприкінці 80-х років категорія "політична система" стала утверджуватись у філософській, політичній літературі радянського суспільства. Але об"єм і зміст цієї категорії пояс­нювалися все ж інакше, ніж в зарубіжній літературі. У відпо­відності з марксистським підходом обумовленості політичної надбудови економічним базисом, соціально-класовою струк­турою суспільства, політична система була тісно пов"язана з визначеним типом формації.

Політична система суспільства в науковій літературі того ча­су визначалася як складний комплекс державних інститутів, політичних партій, суспільних організацій, у рамках якого відбувається політичне життя суспільства і здійснюється дер­жавна і суспільна влада.

З наведеного визначення проглядається абсолютизація інституційного підходу і звуження масштабів та взаємозв"язку політичної системи з іншими соціальними структурами сус­пільства, психологічними, ідейними установками правлячої еліти і політичних лідерів.

Сучасні наукові погляди, які існують у вітчизняній науковій літературі, окреслюються двома підходами. Перший з них по­літичну систему трактує як теоретичний, ідеальний конструкт, який дає змогу виявляти й описувати системні властивості різних політичних явищ. При такому підході по­літична система розглядається не як відображення політичної дійсності, а як засіб (інструмент) системного аналізу політи­ки. У такому значенні поняття "політична система" може застосовуватися для аналізу будь-якого відносно цілісного і са­мостійного політичного утворення: держави, партії, профспіл­ки, громадсько-політичного руху та ін., кожне з яких можна розглядати як специфічну політичну систему.

У другому, більш конкретному тлумаченні поняття "політична система" визначає реальний складний механізм формування і функціонування владних відносин у суспільстві. Цей механізм включає політичну діяльність і політичні відносини між різними політичними суб"єктами (групи та індивіди): політичну органі­зацію (до якої входять держави, партії, політичні асоціації), по­літичні й правові норми, політичну свідомість і політичну культуру та ін.

Спираючись на ці підходи, при аналізі політичних систем різних суспільств слід враховувати як системні властивості рі­зних політичних явищ, Так і сталі взаємозв"язки між ними. А саме: інвайроментальні (взаємозв"язок середовища і системи);

інституційні (організаційні властивості елементів системи — держава, партії, громадські організації, масові об"єднання, які беруть участь у політичному житті); регулятивні (правові і по­літичні норми як нормативна основа діяльності інститутів си­стеми); комунікативні (внутрішні системні властивості і зв"язки та відносини); функціональні (політичний режим і процес, що складається в результаті діяльності з елементів си­стеми); культурно-творчі й ідеологічні (політична культура і свідомість); рольові (призначення політичної системи як ці­лого у суспільному житті окремої країни і на міжнародній арені, а також роль окремих елементів політичної системи).

Отже, політична система становить складне і специфічне явище в життєдіяльності суспільства, з внутрішньо організо­ваними зв"язками і властивостями елементів. Її можна визна­чити як системну сукупність політичних взаємин, правових і політичних норм, інститутів, ідей, пов"язаних із формуван­ням, здійсненням влади та управлінням суспільством.

Яке ж методологічне значення категорії "політична система" для аналізу державного політичного управління?

По-перше, з її допомогою значно легше відокремити полі­тичну сферу від державної, розкрити її взаємодію.

По-друге, легко зіставити елементи державної політики і по­літики суспільства, відрізнити державне управління від упра­вління в суспільстві загалом.

По-третє, системний підхід дозволяє знайти багато спіль­ного в різних типах політичних систем, визначити тенденції їх модернізації і шляхи зближення.

По-четверте, можливості цієї категорії дозволяють вивчати динаміку різних національних політичних структур у порів­няльному плані протягом довгого часу, допомагають оцінити політичний клімат країни і на цій основі приймати найоптимальніші політичні рішення.

Політична система функціонує як динамічна цілісна систе­ма в органічному взаємозв"язку з іншими системами: еконо­мічною, культурною, етнічною, соціальною, релігійною, ідеологічною. Всі системи суспільства взаємозв"язані і взаємо­залежні.

Визначальною щодо всіх систем, зокрема і щодо політичної, виступає економічна система. Адже серед численних і різно­манітних інтересів соціальних груп провідними є саме еконо­мічні. Правлячі групи, їхні партії та організації утворюють такий економічний організм, який задовольнив би насампе­ред їхні інтереси. Тому саме економічна система визначає сутність, структуру та функції політичної системи. Остання, зі свого боку, справляє регулятивний вплив на економічну си­стему, забезпечує існування саме такого економічного ор­ганізму, який потрібен правлячим соціальним групам.

Аналіз політичної системи дає змогу розкрити її структуру. Це внутрішня організація цілісної системи як спе­цифічного способу взаємозв"язку і взаємодії компонентів, що її утворюють; стійка впорядкованість елементів; закономірні зв"язки між елементами. Структура дає змогу зрозуміти, яким чином організоване системне ціле.

Звернемось до поглядів на структуру політичної системи, які найчастіше зустрічаються в сучасній вітчизняній політичній літературі.

Першим фундаментальним елементом політичної системи су­спільства є політичні відносини між індивідами, соціальними та етнічними групами, націями, державами; державою і громадя­нами, громадянами і їх організаціями щодо влади, вироблення і здійснення політики. Тут політична діяльність виступає фор­мою функціонування політичних відносин. Вона є усвідомленою, цілеспрямованою діяльністю соціальних суб"єктів з реалізації своїх політичних інтересів у конкретній політичній діяльності людей, їх соціальних груп, громадсько-політичних об"єднань.

Політична діяльність розпочинається з виникнення певного інтересу і завершується його реалізацією, тобто практичним результатом.

Одним із центральних елементів політичних відносин і по­літичної діяльності є політичні ролі. Аналіз показує, що якою б стабільною не була система, політичні ролі її суб"єктів зав­жди в динаміці.

Стабільність політичних відносин полягає у чіткості визначення і закріплення в законах та нормах (правових, політичних, мораль­них) ролей, тобто кола прав, обов"язків і відповідальності суб"єктів політичної системи. Тому найважливіше політичне діяння склада­ється з утворення, зміцнення і виконання ролей, пов"язаних з по­єднанням елементів політичної системи з певними зв"язками. Такі ролі - ролі формування політичної системи та її функціонування — відіграють "офіси", сукупність "офісів" (мається на увазі система органів і посад державних, партійних і громадських організацій).

У зв"язку з цим стрижневим елементом політичної системи виступає політична організація суспільства, що включає дер­жаву та її установи, політичні партії, громадсько-політичні організації та рухи, трудові колективи зі своїми органами са­моврядування.

Важливим елементом політичної системи є політична свідо­мість як невід"ємний компонент політичної діяльності людей, Вона є відображенням політичного життя суспільства в ідеях, поглядах, уявленнях, традиціях, соціально-політичних почуттях людини, соціальної групи, нації, народу. Політична свідомість — це розуміння суспільством самого себе як політичної цілісності; в реальному житті вона виступає як сукупність від­повідних знань і оцінок.

Значну роль у політичній системі відіграє політична культура, яка характеризує якісний стан політичних відносин і діяльності в суспільстві, а також розкриває ступінь соціально-культурного розвитку людини та міру її активності у перетворенні політичної дійсності.

Політичні і правові норми виступають важливим регулюю­чим елементом політичної системи. Якщо політичні норми ді­ють і реалізуються у вигляді принципів і установ, що регулюють діяльність політичних інститутів і громадян як суб"єктів політич­ного життя, то правові норми — це сукупність затверджених або санкціонованих державою загальнообов"язкових правил полі­тичної поведінки (норм), дотримання котрих забезпечується певними заходами державного впливу (кримінальне, адмініс­тративне, державне, громадянське право). На основі політич­них і правових норм утворюються регулятори суспільних відносин щодо влади і закріплюються основні принципи ді­яльності суб"єктів політики.

Визнаним елементом політичної системи суспільства є засоби масової інформації як засоби духовного спілкування великих мас людей, духовно-політичного спілкування держави і суспіль­ства, людини і держави, держави з іншими політичними інсти­тутами та іншими державами і міжнародними організаціями. Засоби масової інформації використовуються, насамперед, для політичного та ідеологічного впливу на електорат з метою легітимізації влади або її захоплення, зміцнення і реалізації в інте­ресах певних соціальних сил.

Поряд з наведеними вище поглядами на структуру політичної системи існують і інші. Переважна більшість сучасних західних і значна частина російських вчених у структурі політичної сис­теми виділяють такі підсистеми, як інституційна, нормативна, комунікативна, культурна і функціональна.

Основним елементом політичної системи є інституційна під­система, тобто сукупність інститутів (державних, партійних, су­спільно-політичних), які виражають і представляють різні за значенням інтереси: від загальнозначущих до групових і приват­них. Найважливішим інструментом реалізації суспільних інтере­сів є держава. Вона концентрує у своїх руках владу і ресурси, розподіляє цінності і блага, спонукає населення до обов"язково­го виконання своїх рішень. Крім держави, в інституційну підсистему входять як політичні організації, наприклад, партії, групи тиску, так і неполітичні організації, які мають значні можливо­сті впливати на владу і суспільство — засоби масової інформа­ції, церква і т. ін.

Рівень інституційної підсистеми визначається ступенем ди­ференціації і спеціалізації ролей та функцій їх структур. Зав­дяки спеціалізації ця підсистема може швидко й ефективно реагувати на нові потреби та вимоги населення.

Інститути влади виконують найрізноманітніші ролі на осно­ві різних норм — політичних, правових, культурних, мораль­них і т. д. Ця вся сукупність норм, які регулюють політичні відносини, складає нормативну підсистему. Норми викону­ють роль правил, на основі яких відбувається політичний вплив. Ці правила можуть фіксуватися в конституціях, право­вих актах, а можуть передаватися з покоління в покоління у вигляді традицій, звичаїв, символів.

Керуючись такими формалізованими і неформалізованими правилами, політичні суб"єкти вступають у взаємодію. Форми цих взаємодій, що ґрунтуються на злагоді чи конфлікті (нап­риклад, між особою і державою), на їх інтенсивності та нап­равленості, складають комунікативну підсистему. Система комунікації характеризує відкритість влади, її здатність до ді­алогу, прагнення до злагоди, до обміну інформацією з сус­пільством.

Політична взаємодія обумовлюється характером культурно-релігійного середовища, його однорідністю. Сукупність субкультур, релігійна система визначають пріоритетні цінності, переконання, стандарти політичної поведінки, політичну ментальність і складають культурну підсистему. Вона надає загальнозначущого смислу політичним діям, відносинам різ­них суб"єктів, стабілізує суспільство, лягає в основу взаєморо­зуміння і злагоди. Чим вище рівень культурної однорідності суспільства, тим вище ефективність діяльності політичних інститутів. Базовим елементом культурної підсистеми є пану­ючі в суспільстві політична культура і релігія, які визначають модель взаємодії індивідів, стандарти індивідуальної пове­дінки.

Бажані моделі суспільства, які віддзеркалені в системі куль­турних цінностей та ідеалів, визначають сукупність методів і засобів реалізації влади. Ця сукупність політичних технологій складає функціональну підсистему. Переважання методів примусу чи злагоди в реалізації владних взаємин визначає ха­рактер взаємовідносин влади і громадянського суспільства, засоби його інтеграції та досягнення цілісності.

Усі підсистеми політичної сфери поєднані зв"язками взає­мозалежності. Взаємодіючи, вони забезпечують життєдіяль­ність політичної системи, допомагають ефективній реалізації її функцій у суспільстві. Отже, політична система — це жива, відкрита, динамічна система, що виконує свої функції.

Список використаної літератури:

1. Політологія: Підр. Для ун-тів / За ред. О. І. Семківа. – Львів: Світ, 1993. – 576с.

2. Політологія: Підр. Для студентів ун-тів. – 2-е вид., зі змінами. – Львів, 1994, -- 592с.

3. Політологія: Курс лекцій: Навч. Посібник / За ред. І. С. Дзюбка: К.: Вища шк., 1993. – 271с.

4. Політологія: Курс лекцій / Авт. кол.: І. С. Дмитрів, О. М. Рудакевич, З. С. Сокол, В. А. Кулик та ін. – Тернопіль: АСТОН, 1998. – 159с.





 
 

Записник:
Вибранні реферати  

Рефератів в нашій базі:
Рефераты: 16675
Розділи у алфавытному порядку:
АБВГДЕЖЗ
ИЙКЛМНОП
РСТУФХЦЧ
ШЩЪЫЬЭЮЯ

 

Підказка: Структура політичної системи | Реферат

TextReferat © 2014 - Реферати українською мовою, українські реферати на нашому сайті ви можете скачати безкоштовно, також можете перед завантаженням ознайомитись за потрібним вам рефератом. Якщо ви не можете знайти потрібний вам реферат, користуйтесь пошуком.