Головна   Додати в закладки Планета Венера | Реферат


Реферати українською мовою | реферати на українській мові Реферати українською мовою | реферати на українській мові
 Пошук: 

 

 




Планета Венера - Реферат


Категорія: Реферати
Розділ: Астрономія, авіація, космонавтика
Розмір файла: 57 Kb
Кількість завантажень:
326
Кількість переглядів:
6217
Описання роботи: Реферат на тему Планета Венера
Дивитись
Скачати


Venus

Венеру - досить часто називають сестрою Землі через її подібність за розміром та близкості до Землі в сонячній системі. Поверхня Венери огорнута кислотними хмарами, які переміщуються зі сходу на захід зі швидкістю 370 км/год. За допомогою радара дослідного супутника Magellan ми маємо нагоду оглянути поверхню планети.

Характеристика Венери

Середня відстань від Сонця - 0.723 AU, 108.200.000 км;

Орбіта - 0.72 орбіти Землі; Орбітальний період - 224.7 Земних дня; Оберт довкола осі - 243 Земних дня (ретроградний); Нахил осі - 178 градусів; Ухил орбіти - 3.39 градуса; Середній радіус - 0.95 радіуса Землі; Середній діаметр - 12104 км; Маса - 4.87 х 10^24 кг (0.815 маси Землі); Середня густина - 5250 кг/м^3; Поверховий тиск - 90 атмосфер; Середня температура - 453 С; Найвища точка планети - Maxwell Montes. Атмосфера: окис вуглецю - 96 %, азот - 3 %, водяна пара - 0.1 %.

Друга по порядку від Сонця планета - Венера. У протилежність Меркурію, знайти її на небі дуже легко. Кожному траплялося помічати, якраз увечері на зовсім ще світлому небі загоряється "вечірня зірка". У міру того як гасне зоря, Венера стає все яскравішою , а коли зовсім стемніє і з"явиться багато зірок, вона різко виділяється серед них. Але світить Венера недовго. Проходить година-друга, і вона заходить. У середині ночі вона не з"являється ніколи, але зате буває час, коли її можна бачити зранку, перед світанком, в ролі "ранкової зірки". Вже зовсім розвидніється, давно зникнуть всі зірки, а красуня Венера все світить і світить на яскравому фоні ранкової зорі. По силі блиску Венера третє світило неба, якщо першим вважати Сонце, а другим - Місяць. Не дивно, що її можна іноді побачити і вдень - у вигляді білої точки на небі. Орбіта Венери лежить всередині земної орбіти, і вона оббігає навколо Сонця за 224 дні, або, 7.5 місяців. У тому, що Венера ближче до Сонця, ніж Земля, і криється причина особливостей її видимості. Подібно Меркурію, Венера може відійти від Сонця тільки на певну відстань, яка не перевищує 46 градусів. Тому вона заходить не пізніше, ніж через 3-4 години після заходу Сонця, і сходить не раніше, ніж за 4 години до настання ранку. Вже в найслабший телескоп видно, що Венера не точка, а куля, одна сторона якої освітлюється Сонцем, в той час як інша навантажена у темряву. Стежачи за Венерою з дня в день, можна помітити, що вона, подібно Місяцю і Меркурію, проходить всю зміну фаз. Венеру звичайно легко роздивитися в польовий бінокль. Бувають люди з таким гострим зором, що вони бачать серпик Венери навіть неозброєним оком. Це відбувається по двох причинах: по-перше, Венера порівняно велика, вона лише трохи менша земної кулі; по-друге, вона у відомих положеннях підходить до Землі близько, так що відстань до неї знижується з 259 до 40 млн. км. Це саме близьке до нас велике небесне тіло після Місяця. В телескоп Венера здається дуже великою, набагато більшою, ніж Місяць для неозброєного ока. Здавалося б, на ній можна розглянути багато всяких подробиць, наприклад гори, долини, моря, ріки. Насправді це не так. Скільки не роздивлялися астрономи Венеру, їх завжди осягало розчарування. Видима поверхня цієї планети завжди біла, одноманітна, і на ній нічого не видно, крім невизначених тьмяних плям. Чому це так? Відповідь на це питання дав великий російський вчений М. В. Ломоносов. Венера ближча до Сонця, ніж Земля. Тому іноді вона проходить між Землею і Сонцем, і тоді її можна побачити на фоні сліпучого сонячного диска у вигляді чорної точки. Правда, це буває дуже рідко. У останній раз Венера проходила перед Сонцем в 1882 р., а в наступний раз це буде в 2004 р Проходження Венери перед Сонцем в 1761 р. спостерігав в числі багатьох інших вчених М. В. Ломоносов. Уважно стежачи в телескоп за тим, як темний гурток Венери з"являється на вогненному фоні сонячної поверхні, він помітив нове, до того нікому невідоме явище. Коли Венера покрила диск Сонця більше, ніж на мостину свого поперечника, навколо іншої частини кулі Венери, що знаходилася ще на темному фоні неба, раптом з"явився вогненний обводок, тонкий, як волосина. Таке ж було видно і тоді, коли Венера сходила з сонячного диска. Ломоносов прийшов до висновку, що вся справа в атмосфері - шарі газу, який оточує Венеру. У цьому газі сонячні промені заломлюються, огинають непрозору кулю планети і з"являються для спостерігача у вигляді вогненного обводка. Підводячи підсумки своїм спостереженням, Ломоносов писав: "Планета Венера оточена знатною повітряною атмосферою ." Це було дуже важливим науковим відкриттям. Коперник довів, що планети подібні Землі по своєму руху. Галілей першими спостереженнями в телескоп встановив, що планети - це темні, холодні кулі, на яких буває день і ніч. Ломоносов довів, що на планетах, як і на Землі, може бути повітряний океан - атмосфера.Повітряний океан Венери багато в чому відрізняється від нашої, земної атмосфери. У нас бувають похмурі дні, коли в повітрі плаває суцільне непрозоре простирадло хмар, але буває і ясна погода, коли крізь прозоре повітря вдень світить Сонце, а вночі видно тисячі зірок. На Венері ж завжди похмуро. Її атмосфера весь час затягнута білим хмарним простирадлом. Його ми і бачимо, коли розглядаємо Венеру в телескоп. Тверда ж поверхня планети виявляється недоступною для спостережень: вона переховується за щільною хмарною атмосферою.А що ж знаходиться під цим хмарним простирадлом, на самій поверхні Венери? Чи є там материки, моря, океани, гори, ріки? Цього ми ще не знаємо. Хмарне простирадло не дає можливості помітити які-небудь подробиці на поверхні планети і з"ясувати, як швидко вони переміщаються через обертання планети. Тому нам невідомо, з якою швидкістю обертається Венера навколо осі. Про цю планету ми можемо лише сказати, що на ній дуже тепло, набагато тепліше, ніж на Землі, тому що вона ближче до Сонця. І ще встановлено, що в атмосфері Венери багато вуглекислого газу. Стосовно решти, то розказати про це зможуть тільки майбутні дослідники.

У центрі Сонячної системи знаходиться наша денна зірка - Сонце. Навколо нього разом з своїми супутниками обертаються 9 великих планет: Меркурій, Венера, Земля, Марс, Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун і Плутон.

Вік Сонячної системи був визначений вченими на основі лабораторного ізотопного аналізу земних скельних порід, а також метеорів і доставлених на Землю космічними апаратами зразків місячного грунту. Виявилося, що найбільш старі з них мають вік біля 4,5 млрд. років. Тому вважається, що всі планети сформувалися приблизно в один час - 4,5 - 5 млрд. років тому.

Венера, друга по близькості до Сонця планета, майже такого ж розміру, як Земля, а її маса більше за 80 % земних мас. Розташована ближче до Сонця, ніж наша планета, Венера отримує від нього в два рази більше світла і тепла, ніж Земля. Проте з тіньової сторони на Венері панує мороз більше за 20 градусів нижче нуля, оскільки сюди не попадають сонячні промені в течії дуже довгого часу. Вона має дуже щільну, глибоку і дуже хмарну атмосферу, що не дозволяє нам побачити поверхню планети. Атмосферу - газову оболонку, на Венері, відкрив М. У. Ломоносов, в 1761 році, що так само показало схожість Венери з Землею.

Середня відстань від Венери до Сонця 108,2 млн. км; вона практично постійна, оскільки орбіта Венери ближче до кола, ніж у будь-якої іншої планети. Часом Венера підходить до Землі на відстань, меншу 40 мільйонів км.

Древні греки дали цій планеті ім"я своєї кращої богині Афродіти, римляни ж потім переіменували по - своєму і назвали планету Венерою, що, загалом, одне і те ж. Однак трапилося це не відразу. Один час вважалося, що в небі знаходиться відразу дві планети. Точніше, тоді ще зірки, одна - сліпуче яскрава, була видна вранці, інша, така ж - увечері. Їх навіть називали по - різному, поки халдійські астрономи після довгих спостережень і ще більш довгих роздумів не прийшли до висновку, що зірка - то все - таки єдине, що робить їм честь як великим фахівцям.

Світло Венери так яскраве, що якщо на небі немає ні Сонця, ні Місяця, воно примушує предмети відкидати тіні. Однак, дивлячись в телескоп, Венера розчаровує, і не дивно, що до останніх років її вважали “планетою таємниць“.

У 1930 році про Венеру з"явилася деяка інформація. Було установлено, що її атмосфера складається, в основному, з вуглекислого газу, який здатний діяти як свого роду простирадло, затримуючи сонячне тепло. Були популярні дві картини планети. Одна малювала поверхню Венери майже повністю покритою водою, в якій могли розвиватися примітивні форми життя, - як це було на Землі мільярди років тому. Інша представляла Венеру як розжарену, суху і запорошену пустелю.

Ера автоматичних космічних зондів почалася в 1962 році, коли американський апарат “ Марінер - 2 “ пройшов поблизу Венери і передав інформацію, яка підтвердила, що її поверхня дуже гаряча. Було встановлено також, що період обертання Венери навколо осі - тривалий, біля 243 земних діб, - більше, ніж період обертання навколо Сонця ( 224, 7 діб ), тому на Венері “доба“ довша за рік і календар абсолютно незвичайний.

Тепер відомо, що Венера обертається в зворотньому напрямі - зі сходу на захід, а не із заходу на схід, як Земля і більшість інших планет. Для спостерігача на поверхні Венери Сонце сходить на заході, а заходить на сході, хоч насправді хмарна атмосфера повністю закриває небо.

Слідом за “Марінером - 2“ була здійснена м"яка посадка на поверхню Венери декількох автоматичних апаратів, що спускаються на парашуті через щільну атмосферу. При цьому була зареєстрована максимальна температура біля З, і тиск у поверхні майже в 100 раз більший, ніж атмосферний тиск на рівні моря на Землі.

“Марінер - 10“ наблизився до Венери в лютому 1974 року і передав перші знімки верхнього шару хмар. Цей апарат тільки один раз пройшов біля Венери - його основною метою була сама внутрішня планета - Меркурій. Однак знімки були високої якості і показали смугасту структуру хмар. Вони також підтвердили, що період обертання верхнього шара хмар всього лише 4 доби, так що будова атмосфери Венери не схожа на земну.

Тим часом американські радіолокаційні дослідження показали, що на поверхні Венери є великі по розміру, але дрібні кратери. Походження кратерів невідоме, але, оскільки в такій щільній атмосфері повинна бути сильна ерозія, по “геологічних“ стандартах вони навряд чи можуть бути дуже старими. Причиною виникнення кратерів може бути вулканізм, тому гіпотезу про те, що на Венері відбуваються вулканічні процеси, поки не можна виключити. Також на Венері знайдено декілька гірських областей. Самий великий гірський район - Іштар - по площі вдвічі перевищує Тібет. У центрі його на висоту 11км підіймається гігантський вулканічний конус. Було виявлено, що в хмарах міститься велика кількість сірчаної кислоти ( можливо, навіть фтористо - сірчаної кислоти ).

Наступний важливий крок був зроблений в жовтні 1975 року, коли два радянських апарати - “Венера - 9“ і “Венера - 10“ - здійснили керовану посадку на поверхню планети і передали на Землю знімки. Знімки були ретрансльовані орбітальними відсіками станцій, що залишалися на навколопланітной орбіті на висоті порядку 1500 км. Це був тріумф радянських вчених, навіть незважаючи на те, що і “Венера - 9“ і “Венера - 10“ вели передачі не більше за годину, поки не перестали раз і назавжди діяти через дуже високі температури і тиск.

Виявилося що поверхня Венери була обсипана гладкими скельними уламками, по складу схожими на земні базальти, багато з яких мали біля 1 м в перерізі. Поверхня була добре освітлена: по опису радянських вчених, світла було стільки, скільки буває в Москві в хмарний літній полудень, так що навіть не був потрібен прожектор апарату. Виявилося до того ж, що атмосфера не володіє надміру високими заломлюючими властивостями, як очікувалося і всі деталі ландшафту були чіткими. Температура на поверхні Венери дорівнювала З, а тиск в 90 раз перевищував тиск у поверхні Землі. Було виявлено, крім того, що шар хмар закінчується на висоті біля 30 км. Нижче знаходиться область гарячого їдкого туману. На висотах 50 - 70 км розташовуються могутні хмарні шари і дмуть ураганні вітри. У поверхні Венери атмосфера дуже щільна ( усього лише в 10 раз менше щільності води).

Венера аж ніяк не гостинний світ, як це передбачалося. Зі своєю атмосферою з вуглекислого газу, хмар з сірчаної кислоти і страшною спекою вона абсолютно не придатна для людини. Менш, ніж 20 років назад багато вчених вважали Венеру більш обіцяючим об"єктом для космічних досліджень, ніж Марс.

Результати астрономічних спостережень Венери.

У таблиці 1 наведені основні характеристики планети Венера, відомі з астрономічних спостережень ще до ери дослідження планет за допомогою космічних апаратів.

Таблиця 1. Порівняльні дані про Землю і Венеру

Характеристика

Венера

Земля

Середня відстань від Сонця

0,72

1

Період обертання по орбіті

224,70 діб

365,26 діб

Період обертання

243,0 діб

24 години

Нахил площини екватора площини орбіти (град.)

177,4

23,45

Максимальний кутовий нахил діаметр (сік дуги)

66

-

Діаметр екваторіальний

(тис. км / єдиний. диам. Землі)

12,1 / 0,95

12,8 / 1

Маса (єдина маса Землі)

0,815

1

Середня щільність, г/см3

5,24

5,52

Прискорення сили тяжіння

8,6

9,81

Наявність атмосфери

так

так

Основний газ атмосфери

СО2

N2

Венера - друга по відстані від Сонця і найближча до Землі планета Сонячної системи. Середня відстань від Сонця - 108 млн. км. Венеру видно на небі або після Заходу Сонця (вечірня зірка), або незадовго до його сходу (ранкова зірка). Венера - найяскравіше світило на небі після Сонця і Місяця, і при сприятливих умовах можна навіть спостерігати тінь від предметів, що створюється світлом Венери. Ця планета відома людям з глибокої старовини. Вже в 1610 році Галілей виробив перші телескопічні спостереження небесних світил і спостерігав зміну фаз у Венери, тобто зміну її видимої форми від диску до вузького серпа.

Існування атмосфери Венери було виявлене в 1761 році М.В. Ломоносовим при спостереженнях проходження її по диску Сонця.

Обертання будь-якої планети і орієнтування осі обертання в просторі звичайно вивчалися по спостереженнях різних деталей, видимих на її поверхні. Однак поверхня Венери постійно прихована щільною атмосферою і хмарним шаром, що закутує планету, що складається з сірчаної кислоти і що обертається набагато швидше, ніж сама планета. Тому параметри обертання Венери були визначені тільки після виникнення в 30-х роках нашого сторіччя і розвитку радіолокаційних спостережень. Цікаво, що Венера обертається в зворотну сторону в порівнянні з Землею і іншими планетами з нахилом осі обертання до площини орбіти майже 900. Через таке незвичайне поєднання напрямів і періодів обертання і звертання навколо Сонця зміна дня і ночі на Венері відбувається за 117 діб, тому день і ніч продовжуються по 58,5 діб.

У ХХ ст. за допомогою спектральних досліджень в атмосфері Венери знайдений вуглекислий газ, який виявився основним газом її атмосфери (96,5 %), до складу якої входить також біля 3 % азоту і невеликі кількості інертних газів, кисня, окислу вуглеводу, хлороводню і фтороводню. Крім того, в її атмосфері міститься біля 0,1 % водяної пари. Вуглекисла пара і водяна пара створюють в атмосфері Венери парниковий ефект (причиною якого є сильне поглинання цими газами теплового випромінювання), що приводить до сильного розігрівання поверхні планети. Температура її поверхні біля 5000С.

Малюнок Венери, зроблений А. Дольфюсом на обсерваторії Піків Міді, містить більші подробиці, ніж будь-яка фотографія, отримана з Землі, але деталі видимої поверхні настільки неясні, що їх важко змалювати точно. До того ж хмарне простирадло змінюється дуже швидко.

Дослідження Венери з допомогою АМС

До кінця 50-х років стало ясно, що наземні методи дослідження Венери не можуть дати істотно нової інформації. Методи оптичної, інфрачервоної і ультрафіолетової астрономії виявилися непридатними для дослідження підхмарної атмосфери планети. Запуск перших штучних супутників Землі, а потім посилка перших АМС до Місяця показали можливість вивчення Венери з близьких відстаней.

АМС першого покоління.

Першим дослідницьким апаратом, направленим землянами до іншої планети, стала автоматична станція "Венера-1", що стартувала 12 лютого 1961 року. Через три місяці вона пройшла на відстані біля 100 тисяч кілометрів від Венери і вийшла на орбіту супутника Сонця. Радіозв"язок з цією станцією продовжувався доти, поки відстань до Землі не перевищила 3 млн. км. і потім припинилася через вихід з ладу бортової апаратури. Основними задачами станції "Венера-1" були перевірка методів виведення космічних на міжпланетну трасу, перевірка наддалекого радіозв"язку і управління станцією, проведення фізичних досліджень в космосі.

У грудні 1962 року американський зонд "Марінер-2" пролетів на відстані 35 тисяч кілометрів від Венери, маючи на борту радіометр сантиметрового діапазону, магнітометр і ряд приладів для дослідження заряджених часток в космічному поросі. Результати магнітних вимірювань показали, що власне магнітне поле планети невелике (магнітний момент Венери не перевищує 5 - 10 % магнітного поля Землі). З точністю на 1,5 порядки більшої, ніж раніше з поверхні Землі, вдалося визначити відношення маси Сонця і Венери. За даними радіометра був зроблений висновок, що радиовипромінювання формується в нижній атмосфері Венери, а не в іоносфері, як це припускалося раніше.

У 1965 році до "найпрекраснішої із зірок небесних", так назвав Венеру Гомер, пішла "Венера-2 ", яка провела так звані польотні дослідження. АМС пролетіла на відстані 24 000 км від поверхні планети. Надійно працювали прилади для вимірювання космічних променів, магнітних полів, потоків заряджених часток і мікрометеоритів, радіопередавачі і вся система передачі результатів наукових спостережень. Розпрямлені крила сонячних батарей живили прилади і апаратуру електроенергією. Основна технічна проблема, що стояла перед конструкторами міжпланетної станції, полягала в забезпеченні її роботи під час спуску в атмосфері Венери в умовах величезних температур і тиску, а також в період аеродинамічного гальмування.

І ось наступив якісно новий етап: в 1965 році "Венера-3" уперше досягла поверхні планети, а 1967 року "Венера-4" уперше здійснила плавний спуск в її атмосфері і провела безпосередні фізико-хімічні дослідження. АМС "Венера-4" несла апарат, що спускається, який відділився перед входом автоматичної станції в атмосферу. АМС згоріла в щільних шарах атмосфери, а апарат, що спускається на парашуті плавно опустився в щільні шари атмосфери. Перший в історії людства сеанс міжпланетного радіозв"язку продовжувався 93 хвилини. Були виміряні в залежності від висоти щільність, тиск і температура атмосфери, проведений хімічний аналіз складу атмосфери. Апарат, що спускається був розрахований на тиск до 20 атмосфер, і передача даних припинилася до посадки на тверду поверхню Венери. Було встановлено, що вуглекислий газ є основним компонентом атмосфери (не менше за 95%), отримані межі змісту ряду інших компонентів, однозначно встановлено існування високого тиску і температур в атмосфері планети. На літаючому апараті виміряна воднева корона Венери, проведені спостереження заряджених часток і мікрометеоритів.

У 1967 р. через день після посадки "Венери-4" біля планети на відстані 4000 км пролетів американський "Марінер-5 ", за допомогою якого було досліджене проходження радіосигналу через атмосферу і іоносферу і проведені вимірювання водневої корони. По даним радіопросвічувания була отримана залежність температури і тиску від висоти в межах 90-35 км і концентрація електронів іоносфери.

Існування менше за щільну, ніж земна, водневу корону у Венери було виявлено вимірюваннями на космічних апаратах "Венера-4" і "Марінер-5". Для верхніх областей Венери характерний ряд особливостей, що визначаються фотохімією CO2 з можливою участю в комплексі реакцій води і галогенів, в умовах атомних і молекулярних взаємодій і взаємодії з сонячним вітром.

Основна мета запуску в 1969 році двох станцій "Венера-5" і "Венера-6" - збільшення проникнення в атмосферу Венери, підвищення точності вимірювань хімічного складу, параметрів атмосфери і відповідних ним висот. Корпус апарату, що спускається був декілька зміцнений, що дозволило провести вимірювання підхмарної атмосфери на більш низьких висотах (до 19 км над поверхнею планети).

Апарат нової конструкції, що Спускається був створений і увійшов до складу станції "Венера-7 ", яка досягла околиць планети в грудні 1970 року. Її апаратура проводила вимірювання не тільки під час спуску у всій товщі атмосфери, але і протягом 53 хвилин на самій поверхні планети. Умови виявилися незвичайно суворими: тиск досягав 90 атмосфер, а температура - до 5000 З; в хмарному простирадлі, що закутує планету, дуже багато вуглекислого газу і мало кисня. Отримані дані про характер порід поверхневого шару Венери. Крім вимірювань атмосферного тиску, щільності і температури були виміряні освітленість і вертикальна структура аерозольного середовища, в тому числі і хмарного шару, визначені швидкості вітру на різних висотах в атмосфері по доплерівському зсуву частоти радіопередавача, проведена гамма-спектроскопія поверхневих порід. Фотометричні вимірювання показали, що хмарний шар тягнеться до висот біля 40 км, оцінена його оптична товщина і прозорість; освітленість на поверхні денної сторони Венери виявилася достатньою для зйомки зображення місця посадки. Уперше отриманий висотний профіль швидкості вітру, який характеризується зростанням швидкості від 0,5 м/сікти у поверхні до 100 м/сікти у верхнього кордону хмар. За змістом природних радіоактивних елементів (уран, торій, калій) поверхневі породи на Венері займають проміжне положення між базальтами і гранітами.

У лютому 1974 року на відстані 6000 км від Венери пройшов американський літаючий зонд "Марінер-10", на якому були встановлені телевізійна камера, ультрафіолетовий спектрометр і інфрачервоний радіометр. Отримані телевізійні зображення хмарного шара використовувалися для дослідження динаміки атмосфери. З допомогою ультрафіолетового спектрометра виявлено і виміряно кількість гелію в атмосфері.

АМС другого покоління.

На станціях другого покоління інформація з апаратів, що спускаються передавалася на орбітальний апарат, а потім ретранслювалася на Землю. Це призвело до значного збільшення кількості інформації, що отримується. Уперше були передані панорамні телевізійні зображення з іншої планети, виміряні на апаратах, що спускаються: щільність, тиск, температура атмосфери, кількість водяної пари, проведені нефелометричні вимірювання часток хмар, вимірювання освітленості в різних дільницях спектра. Для вимірювань характеристик грунту крім гамма-спектрометра використовувався радіаційний плотномір. Штучні супутники дозволили отримати телевізійні зображення хмарного шара, розподіл температури вздовж верхньому кордону хмар, спектри нічного свічення планети, провести дослідження водневої корони, багаторазового радиопросвічування атмосфери і іоносфери, вимірювання магнітних полів і навколопланетної плазми. Дані оптичних вимірювань показали, що енергетичні характеристики венеріанських блискавок в 25 раз перевершують параметри земних блискавок.

На панорамах, складених з телевізійних зображень, переданих з апарату "Венери-9" (деталі якого попали на передній план), що спускається, видно виходи корінних порід; розвали каменів можуть бути результатом зміщень в корі і служити підтвердженням тектонічної активності на Венері. Загалом поверхня Венери - це гаряча суха кам"яниста пустеля.

У 1978 році по міжпланетній трасі пройшли і досягли заданої мети ще два посланці - "Венера-11" і "Венера-12", основною задачею яких було детальне дослідження хімічного складу нижньої атмосфери методами маси-спектрометрії, газової хроматографії, оптичної і рентгенівської спектроскопії. Були виміряно кількість азоту, окислу вуглеводню, двоокисі сірки, водяної пари, сірки, аргону, неону, отримані детальні дані по поглинанні сонячного випромінювання на різних висотах в атмосфері, необхідні для вивчення його теплового режиму. Спеціальним приймачем були зареєстровані імпульси електромагнітного випромінювання, вказуючі на існування електричних зарядів в атмосфері на зразок земних блискавок. Налітаючих апаратах були встановлені ультрафіолетові спектрометри для дослідження складу верхньої атмосфери.

Основна складова атмосфери Венери - вуглекислий газ (96% по об"єму), азот (4%), окись вуглеводню, двоокись сірки, кисня практично немає, зміст водяної пари, мабуть, коливається від 0,1 - 0,4% під хмарними шарами до 15-30% вище за них. Наземними спектроскопічними дослідженнями знайдені також молекули HCl.

Температура атмосфери Венери у поверхні планети (на рівні, відповідному радіусу 6052 км) 735 До, тиск 9 МПа, щільність газу в 60 раз більше, ніж в земній атмосфері.

Температура верхнього кордону хмарного шару в приполярній зоні на 5-10 До вище, ніж у екватора, що, видимо, пов"язано із зміною висоти розташування хмар. Висока температура атмосфери у поверхні пояснюється дією парникового ефекту: згідно з даними прямих вимірювань значна частина сонячного випромінювання (3 - 4%) досягає поверхні і нагріває її, а сильна непрозорість для власного інфрачервоного випромінювання щільної вуглекислої атмосфери з домішкою водяної пари перешкоджає охолодженню поверхні.

Виявлена висока грозова активність Венери: інтенсивність електричних розрядів, що реєструвалася по частоті проходження низькочастотних імпульсів на апаратах, що спускаються "Венера-11" і "Венера-12", виявилася у багато разів вище, ніж на Землі. Очевидно поблизу поверхні Венери виникають електричні поля з напруженістю в сотні кВ/м. Висока грозова активність приблизно пояснюється наявністю діючих вулканів на поверхні Венери.

Один з самих складних за всю історію досліджень Венери комплексний експеримент був здійснений з допомогою АМС "Венера-13" і "Венера-14" (1982 рік). На апаратах, що спускаються була встановлена вдосконалена апаратура хімічного аналізу атмосфери (маси-спектрометри, газові хроматографи, оптичні і рентгенівські спектрометри) для дослідження часток хмарного шара. На цих станціях уперше були отримані кольорові панорами поверхні планети. Апарати, що Спускаються провели буріння грунту (при температурі 4700 З і тиску у поверхні 93,5*105 Па!). Розжарений грунт, здобутий буровою установкою, транспортувався за складній системою трубопроводів всередину міцного корпусу апарату, що спускається, де був проведений його хімічний аналіз. Аналіз дозволив визначити вміст в грунті оксидів магнію, алюмінію, кремнію, заліза, калію, кальцію, титану і магнію. Уперше виміряні електропровідність і механічна міцність грунту, а також виконаний найпростіший сейсмічний експеримент. Програма атмосферних вимірювань дозволила провести вимірювання змісту інертних газів - аргону, неону, криптону, ксенону - і більшості їх ізотопів, що дуже важливо для розуміння процесу формування атмосфери Венери. Адже більшість ізотопів є реліктовими, тобто їх зміст не змінювався з часу формування атмосфери. Крім того, був виконаний комплекс вимірювань змісту сірковміщуючих і інших малих компонентів атмосфери. Ці вимірювання підтвердили, що сірка є основним елементом, що визначає склад венерианських хмар.

Головною метою космічного експеримента на штучних супутниках Венери автоматичних міжпланетних станціях "Венера-15" і "Венера-16" (1983 рік) було радіолокаційне картографування поверхні північної півкулі за допомогою радіолокаторів бічного огляду. Уперше отримані радіолокаційні зображення північної приполярної області Венери. На зображеннях розрізняються кратери, гряди, піднесеності, великі розломи, гірські хребти і деталі рельєфу розміром 1-2 км. На супутниках були також встановлені прилади для зондування поверхні і атмосфери планети в радіодіапазоні і інфрачервоний Фурьє-спектрометр, для дослідження хімічного складу, будови, теплового режиму і динаміки атмосфери на висотах 55-100 км.

У грудні 1984 р. з інтервалом в 6 діб були запущені АМС "Вега-1" і "Вега-2". Кожна з цих станцій складалася з літаючого і апаратів, що спускаються . Метою запуску з"явилося дослідження Венери за допомогою апаратів, що спускаються і вивчення комети Галілея літаючими апаратами з відстані біля 10 000 км. Апарат, що спускається складався з аеростатного зонду і посадочного апарату. За двоє діб до входу в атмосферу Венери від літаючого апарату відділився апарат, що спускається, який при вході в атмосферу планети розділився на аеростатный зонд і посадочний апарат. 11 і 15 липня 1985 року уперше в атмосфері Венери наповнилися гелієм оболонки аеростатів діаметром 3,4 м (200 років тому, в 1783 році, подібний експеримент був виконаний на Землі братами Жозефом і Жаком Монгольфьє). Аеростатні зонди, розраховані на роботу на протязі двох земних діб, несли комплекс метеоприборів (датчик тиску, два датчики температури, анемометр для вимірювання вертикального компонента швидкості вітру), нефелометр для вимірювання щільності аерозолю і індикатор наявності світлових спалахів. По сигналах, що передаються аеростатами на літаючі апарати і далі на Землю, за допомогою 17 наземних радіотелескопів, розташованих на територіях Європи, Північної і Південної Америки, Австралії, Африки, визначалися координати і швидкість руху аеростатів. На кожному посадочному апараті був комплекс з дев"яти приладів для дослідження характеристик атмосфери і поверхні Венери. Здійснення програми АМС "Вега 1, 2" дозволило уперше виконати унікальний експеримент по прямому вимірюванню швидкості вітру у верхній частині венерианського хмарного простирадла.

У таблиці 2 приведений перелік вимірювань фізичних характеристик планети Венера і її навколопланетного простору.

Таблиця 2. Перелік вимірювань характеристик Венери з АМС.

Дослідження, вимірювання, проведені з АМС

Назва АМС

Рік

Дослідження навколопланетной плазми і магнітного поля поблизу планети

Марінер - 2

1962

Вимірювання радіовипромінювання в см-діапазоні

Марінер - 2

1962

Виявлення вуглекислої атмосфери

Венера - 4

1967

Пряме вимірювання температури і тиску в підхмарній атмосфері

Венера - 4

1967

Вимірювання швидкості вітру в атмосфері

Венера - 4

1967

Виявлення у планети водневої корони

Венера - 4

Марінер - 5

1967

Виявлення у планети іоносфери

Марінер - 5

1967

Пряме вимірювання змісту азоту і водяної пари

Венера - 5, 6

1969

Пряме вимірювання температури поверхні

Венера - 7

1970

Пряме вимірювання тиску у поверхні

Венера - 8

1972

Вивчення хімічного складу поверхні (U, K, Th)

Венера - 8

1972

Радіолокаційне вивчення рельєфу і характеристик грунту в районі посадки

Венера - 8

1972

Вимірювання висоти верхнього кордону хмар

Марінер - 10

1974

Картографування поверхні з АМС

Венера - 9, 10

1975

Вимірювання щільності грунту

Венера - 10

1975

Виявлення пороху на поверхні

Венера - 9, 10

1975

Пряме вимірювання іонного складу верхньої атмосфери

Венера - 1, 2

1978

Визначення теплового балансу в атмосфері

Венера - 1, 2

1978

Доказ відсутності магнітного поля

Венера - 1, 2

1978

Вимірювання змісту малих газових компонентів атмосфери

Венера - 11, 12; Венера - 1, 2

1978

Виявлення електричних розрядів в атмосфері

Венера - 11, 12

1978

Виявлення тектонічної діяльності

Венера - 1

1978

Виявлення кратерів на поверхні

Венера - 1

1978

Отримання топографічної карти 90 % поверхні

Венера - 1

1978 -1979

Отримання кольорового зображення поверхні і венерианського неба

Венера - 13, 14

1982

Визначення елементного складу грунту

Венера - 13, 14

1982

Визначення вмісту водяної пари в атмосфері

Венера - 13, 14

1982

Підтвердження того, що сірка - основний елемент в складі хмарного шара

Венера - 13, 14

1982

Радіолокаційна зйомка поверхні і побудова карт північної півкулі планети

Венера - 15, 16

1984

Дослідження характеристик аерозолю

Вега - 1, 2

1985

Програма "Магеллан"

Хоч наші знання про атмосферу Венери і крупномасштабної характеристики її поверхні, отримані внаслідок досліджень з допомогою АМС, дуже обширні, ми знаємо дуже мало про гори і долини, кратери і потоки лави - про деталі геології Венери. Ми хотіли б знати, як форма венерианської поверхні мінялася під впливом вулканічної і тектонічної діяльності надр планети, під впливом водної і вітрової ерозії. Чи активні досі всі ці процеси? У пошуках відповідей на ці найважливіші питання американськими вченими запланована програма "Магеллан". Ця програма уперше для США буде використовувати супутникові вимірювання характеристик планети Венера. Космічний корабель з апаратурою активної локації "Магеллан", що дозволяє отримувати зображення планети і її підповерхневого шару, буде запущений із земного космічного корабля Шаттл Антлантіс. Через рік і три місяці він вийде на орбіту навколо Венери.

Так буде виглядати "Магеллан" на фоні хмарної Венери. Протягом наступних 243 днів (період обертання Венери) будуть проводитися радіометричні, альтиметричні вимірювання і картографічна зйомка Венери за допомогою радара при кожному обльоті цієї планети за 3,5 години. Від 70 до 90 % венерианської поверхні буде охоплено радарним картуванням з високим дозволом (від 250 до 600 м), тобто з дозволом, який майже в 10 раз краще, ніж всі попередні карти Венери. Той факт, що "Магеллан" буде посилати дані на Землю протягом кожного обльоту планети, дозволить вченим на Землі точно виміряти легкі зміни в орбітальному рушенні АМС, викликані змінами венерианського гравітаційного поля. Дані цих вимірювань внесуть істотний внесок в наші знання про природу внутрішньої структури тіла Венери.

Яка ти, Венерo?

Таємнича планета, завжди прихована жовто-сірчастими хмарами від нашого погляду з поверхні Землі, прочинила простирадло над своїми таємницями завдяки дослідженням за допомогою космічних апаратів.

Яка ж ти, Венерo, найближча наша сусідкo в космосі?

Венера подібна Землі по масі, щільності і прискоренню вільного падіння на планеті, але обертається в зворотну сторону в порівнянні з Землею і іншими планетами. Зміна дня і ночі на Венері відбувається за 117 діб, тому день і ніч продовжуються по 58,5 діб.

Венера прихована щільною атмосферою і хмарним шаром, що закутує планету, що складається з сірчаної кислоти і вуглекислого газу і що обертається набагато швидше, ніж сама планета.

Вуглекислий газ - основний газ її атмосфери (96,5 %), до складу якої входить також біля 3 % азоту і невеликі кількості інертних газів, кисня, окислу вуглеводню, хлороводню і фтороводню. Крім того, в її атмосфері міститься біля 0,1 % водяної пари.

Температура атмосфери Венери у поверхні планети (на рівні, відповідному радіусу 6052 км) 735 До, тиск 90 атм., щільність газу в 60 раз більше, ніж в земній атмосфері.

У атмосфері бушують шторми з швидкістю вітру, що зростають від 0,5 м/сікти у поверхні до 100 м/сікти у верхнього кордону хмар. Блискавки з силою, в 25 раз перевершуючи земні, пронизують щільну атмосферу планети. Висока грозова активність приблизно пояснюється наявністю діючих вулканів на поверхні Венери.

Загалом поверхня Венери - це гаряча суха кам"яниста пустеля з поверхневими породами, що займають проміжне положення між базальтами і гранітами і з температурою поверхні біля 500 До. Однак, на Венері виявлені і кратери, гряди, піднесеності, великі розломи, гірські хребти, деталі рельєфу і порох.

Очевидно, що загадкова Венера не пристосована для життя земних мешканців. Таке досить докладне знання умов "життя" на планеті, самої близької до нас в космосі і найбільш таємничої, дали результати досліджень Венери за допомогою космічних апаратів.

Отримання за допомогою розвідників космосу різноманітної інформації про райони далекі і ближні, про Венеру, і про інші кутки Сонячної системи має величезне наукове і пізнавальне значення.

Венера ближча до Сонця і, отже, молодша нашої планети. Процеси, що проходять в її надрах, колись проходили і на нашій Землі. Венера - це минуле нашої рідної планети. Пізнавши минуле, люди зможуть передбачити майбутнє.

Маса і радіус Венери дуже близькі до земних (0,82 МА і 0,95 RA відповідно). Вже в 1761 р. спостереження проходження Венери по диску Сонця дозволили М. В. Ломоносову встановити, що ця планета, як і Земля, володіє могутньою атмосферою. Таким чином, Венера і Земля багато в чому схожі одна на одну. Ще недавно багато астрономів, , вважали, що фізичні умови на поверхні Венери і Землі не можуть сильно відрізнятися. Однак дослідження, проведені в останні роки, примусили переглянути старі уявлення.

Кутовий діаметр Венери досить великий. Він міняється від 20" поблизу верхнього з"єднання майже до 1" поблизу нижнього. Поблизу найбільшої элонгації можна помітити поступове потемніння видимої поверхні диска від лімба до термінатора. Іноді це потемніння є не цілком регулярним. Досвідчені спостерігачі відмічають на диску наявність туманних плям, вигляд яких міняється від дня до дня. Ці плями можуть бути тільки деталями хмарної структури. Хмари на Венері утворюють могутній суцільний шар, що повністю приховує від нас поверхню планети. Фотографії Венери в ультрафіолетових променях (l " 3500 А) часто показують більш або менш стійкі (протягом декількох днів) деталі, що іноді мають вигляд паралельних смуг, але і вони, безумовно, не пов"язані з твердою поверхнею. Що переховується під хмарним шаром Венери, як високо розташований хмарний шар над її поверхнею, яка температура поверхні і тиск атмосфери? Тільки недавно ми отримали відповідь на ці питання. Навіть період обертання Венери до останнього часу не був відомий. Простіше усього можна визначити період обертання планети по вимірюванню швидкості видимого переміщення деталей, що спостерігаються на диску. Рушення деталей, що спостерігаються на ультрафіолетових фотографіях Венери, дає період обертання біля чотирьох земних діб, тобто набагато менше періоду обертання навколо Сонця (біля 225 діб). Однак в ультрафіолетових променях ми спостерігаємо хмари, плаваючі в досить високих шарах атмосфери, і ці хмари можуть мати систематичні рухи, пов"язані з циркуляцією атмосфери. Швидкість обертання твердого тіла Венери упевнено можна визначити тільки радіолокацією. Уперше радіолокаційне відображення від Венери було отримане в 1957 р. Спочатку радіолокаційні імпульси посилалися на Венеру з метою вимірювання відстані для уточнення астрономічної одиниці. В останні роки в США стали досліджувати розмивання відображеного імпульсу по частоті ( "спектр відображеного імпульсу") і затягнення у часі. Розмивання по частоті пояснюється обертанням планети (ефект Доплера), затягнення у часі - різною відстанню до центра і країв диска. Ці дослідження проводилися головним чином на радіохвилях дециметрового діапазону і показали, що період обертання становить 243,2 земних діб, причому напрям обертання зворотний напряму орбітального рушення. Вісь приблизно перпендикулярна до площини орбіти і, отже, на Венері відсутнє явище зміни часів року. Мабуть, на планеті є дільниці, що краще відображають радіохвилі, ніж інша частина її поверхні, що позначається на спектрі відображеного імпульсу: Він містить мінімуми і максимуми, частота яких повільно змінюється через обертання планети. По швидкості цієї зміни визначається період обертання. Період обертання, визначений з радіолокаційних експериментів, дає швидкість обертання твердого тіла планети, оскільки дециметрові радіохвилі повинні вільно пройти крізь хмарний шар. Період, знайдений по ультрафіолетовим фотографіях, визначається систематичними рухами хмар у відносно високих шарах атмосфери. Оскільки періоди обертання (243 діб) і звертання (225 діб) близькі по величині, а напрям протилежний, то за один оберт навколо Сонця на Венері спостерігаються два схода і два заходи Сонця, тобто тривалість сонячних діб на Венері складає земних 117 діб. Обертання Венери володіє ще однією дуже цікавою особливістю. Швидкість його якраз така, що під час нижнього з"єднання Венера звернена до Землі весь час однією і тією ж стороною. Причини такої узгодженості між обертанням Венери і орбітальним рушенням Землі поки не ясні. Радіолокація дозволила визначити радіус твердої поверхні Венери. Він рівний 6050 км з точністю порядку декількох кілометрів. За допомогою радіолокації виходили також зображення поверхні Венери з розрізнюючою здатністю від декількох сотень до декількох кілометрів. При цьому були виявлені кратери, схожі на місячні і марсіанські, але набагато більш згладжені. У екваторіальному поясі відносна висота різних дільниць поверхні не перевищує 2 км.

У жовтні 1975 р. апарати, що спускаються АМС "Венера-9" і "Венера-10" здійснили м"яку посадку на поверхню планети і передали на Землю зображення місця посадки .Це були перші в світі фотографії, передані з поверхні іншої планети. Зображення виходило у видимих променях з допомогою телефотометра - системи, за принципом дії що нагадує механічне телебачення. Місце посадки "Венери-9" являє собою розсип досить великих каменів. Вік поверхні такого типу не може бути великим (106-107 років) і, отже, Венера є геологічно активною планетою. На АМС "Венера-8 ", "Венера-9" і "Венера-10" були встановлені прилади для вимірювання щільності поверхневих порід і вмісту в них природних радіоактивних елементів. У місцях посадки "Венери-9" і "Венери-10" щільність близька до 2,8 а/см3, а по рівню змісту радіоактивних елементів можна сказати, що ці породи близькі по складу до базальтів - найбільш широко поширених вивержених пород земної кори. Перейдемо до характеристик венерианскої атмосфери. Спектроскопічні спостереження показали, що в атмосфері Венери присутній СО2, а також деякі інші гази (Н2О, ЗІ, НСl, HF), але в набагато менших кількостях, ніж СО2. Не зважаючи на велику кількість спектроскопічних даних, було неможливо визначити повний вміст СО2 в атмосфері Венери через присутність могутнього хмарного шара. Оцінки процентного змісту СО2 також були вельми неточні. Станції "Венера-7 ", "Венера-8 ", "Венера-9" і "Венера-10" вимірювали основні параметри атмосфери і передавали їх на Землю аж до посадки на поверхню планети і продовжували працювати деякий час після посадки. Внаслідок роботи цих станцій встановлено, що температура на поверхні Венери складає біля 750еК, а тиск близький до 100 атм. Вивчення Венери космічними засобами проводиться не тільки за допомогою апаратів, що спускаються. Космічний апарат "Венера-4 ", після відділення відсіку, що спускається, використовувався для досліджень верхньої атмосфери при допомозі ультрафіолетового фотометра з прольотної траєкторії. Американські космічні апарати "Марінер-5" і "Марінер-10" також досліджували Венеру з прольотної траєкторії. Однак

більш повні дані шляхом вивчення планети з космосу з близької відстані дозволяють отримати штучні супутники, виведені на орбіту навколо цієї планети. Першими штучними супутниками Венери стали орбітальні апарати "Венера-9" і "Венера-10", виведена на навколопланетну орбіту після відділення апаратів, що спускаються. Вони оснащені набором апаратури для дослідження атмосфери, хмарного шара і взаємодії сонячного вітру з планетою. Просвічування атмосфери радіохвилями з американських прольотних апаратів дозволило отримати дані про висотну залежність щільності і температури атмосфери між рівнями 0,001 і 5 атм. При цих спостережен ......

Страницы: [1] | 2 |




 
 

Записник:
Вибранні реферати  

Рефератів в нашій базі:
Рефераты: 16675
Розділи у алфавытному порядку:
АБВГДЕЖЗ
ИЙКЛМНОП
РСТУФХЦЧ
ШЩЪЫЬЭЮЯ

 

Підказка: Планета Венера | Реферат

TextReferat © 2014 - Реферати українською мовою, українські реферати на нашому сайті ви можете скачати безкоштовно, також можете перед завантаженням ознайомитись за потрібним вам рефератом. Якщо ви не можете знайти потрібний вам реферат, користуйтесь пошуком.