Головна   Додати в закладки Формування облікової та аналітичної політики наявності, руху та технічного стану основних засобів | Реферат


Реферати українською мовою | реферати на українській мові Реферати українською мовою | реферати на українській мові
 Пошук: 

 

 




Формування облікової та аналітичної політики наявності, руху та технічного стану основних засобів - Реферат


Категорія: Реферати
Розділ: Бухгалтерський облік, оподаткування
Розмір файла: 172 Kb
Кількість завантажень:
80
Кількість переглядів:
4240
Описання роботи: Реферат на тему Формування облікової та аналітичної політики наявності, руху та технічного стану основних засобів
Дивитись
Скачати


стор.

Вступ -------------------------------------------------------------------------------- 3

Розділ I. Теоретичні основи організації обліку основних засобів ----- 8

1.1. Основні засоби як об’єкт наукового дослідження з обліку і аналізу .

Методи оцінки основних засобів ----------------------------------------------------- 8

1.2. Особливості нормативно-правової бази з організації обліку та

аналізу основ-них засобів -------------------------------------------------------------------- 26

1.3. Мета, завдання та основні показники фінансово-господарсь-

кої діяльності ЗАТ “Птахофабрика” “Снятинська Нова”--------------------------- 33

Розділ II. Організація обліку наявності, руху і технічного стану основ-

них засобів -------------------------------------------------------------------------------- 40

2.1. Документування господарських операцій з обліку основних

засобів -------------------------------------------------------------------------------------- 40

2.2. Облік руху основних засобів ---------------------------------------------- 46

2.3. Облік амортизації (зносу) основних засобів ---------------------------- 55

2.4. Автоматизоване ведення обліку основних засобів -------------------- 62

Розділ III. Особливості аналізу наявності руху і технічного стану основних засобів---------------------------------------------------------------------------- 66

3.1. Методика і організація аналізу наявності , руху та технічного

стану основних засобів на ЗАТ “Птахофабрика” “Снятинська Нова” ---------------- 66

3.2. Удосконалення обліку і аналізу наявності, руху і

технічного стану основних засобів --------------------------------------------------- 75

Висновки --------------------------------------------------------------------------- 80

Список використаної літератури ---------------------------------------------- 83

Додатки ----------------------------------------------------------------------------- 91

ВСТУП

Зміни в соціально-економічній ситуації і в системі господарського управління України, вимагають радикальних перетворень щодо організації і методології обліку і аналізу.

Важливою підсистемою в системі обліково-економічної інформації підприємства є облік основних засобів і контроль за їх збереженістю і використанням.

Основні засоби, що перебувають у підприємства на правах власності і володіння – це сукупність матеріально-предметних цінностей як засобів праці, що експлуатуються у виробничій і невиробничій сферах протягом тривалого періоду з метою отримання економічних вигод шляхом реалізації продукції, створеної внаслідок їх прямої експлуатації, а також шляхом реалізації послуг з надання цих засобів в оренду іншим суб’єктам, і вартість яких поступово переноситься на всі нові вартості, створені підприємством протягом усього терміну експлуатації.

Першочергові питання, які характеризують порядок організації обліку та аналізу основних засобів детально розглядались багатьма економістами, і це відтворено ними у статтях, навчально-методичній літературі. Однак окремі питання дослідженні недостатньо і потребують ретельного дослідження та науково обґрунтованих рекомендацій, оскільки значно змінилася методика бухгалтерського обліку в цілому та, зокрема, основних засобів.

Реформування системи бухгалтерського обліку продиктоване не лише причинами методологічного характеру, а й суто прикладними аспектами діяльності підприємств, і тому повинно базуватися на логічному комплексному підході.

Щоб відповідати сучасним вимогам організація і методологія обліку повинна відповідати повсякденним запитам управління, бути надійними економічними інструментами управління підприємством. Але на практиці ще є багато ситуацій, коли це положення не виконується. Це повною мірою стосується обліку основних засобів.

Таким чином, на сучасному етапі започатковано принципово новий етап розвитку вітчизняної системи обліку.

Актуальність теми. Економічні перетворення, які здійснюються в Україні протягом останніх років спрямовані на реформування господарського механізму адекватного ринковій економіці. Особливе місце в цьому займає організація обліку і аналізу наявності, руху і технічного стану основних засобів. Крім того, окремі аспекти їх обліку і аналізу за національними стандартами безпосередньо на підприємствах галузі недостатньо висвітлені в економічній літературі. Отже, дослідження обліку і аналізу наявності, руху і технічного стану основних засобів на окремо взятому підприємстві є актуальним.

Мета і задачі дослідження полягають у розробці певних пропозицій, щодо удосконалення методики обліку і аналізу основних засобів з врахуванням національних стандартів.

Виходячи з вищесказаного в дипломній роботі поставлені і вирішені такі задачі:

- вивчити і проаналізувати наукову літературу з даної теми;

- зробити порівняння практики обліку наявності, руху і технічного стану в ЗАТ «Птахофабрика «Снятинська Нова» з вимогами положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби»;

- провести аналіз організації обліку основних засобів;

- сформувати конкретні висновки і пропозиції, впровадження яких в ЗАТ «Птахофабрика «Снятинська Нова» м.Снятин забезпечить дотримання методики обліку у відповідності з вимогами П(С)БО.

Об`єктом дослідження є ЗАТ «Птахофабрика «Снятинська Нова», яка займається розведенням гусей. Продукція розведення гусей- м’ясо, печінка та пір’я є продукцією загального вживання, а український ринок є дефіцитним в даній галузі. Даним видом діяльності в усьому світі займається тільки Франція, Польща та Угорщина, а на теренах СНД цю роботу взагалі ніхто не практикує.

На даному підприємстві наявні можливості повного і всестороннього висвітлення досліджуваних у роботі питань, щодо організації обліку і аналізу наявності, руху і технічного стану основних засобів з використанням практичних матеріалів.

Предметом дослідження є методичні аспекти обліку і аналізу наявності, руху і технічного стану основних засобів в умовах ринкових відносин з урахуванням галузевої специфіки ЗАТ «Птахофабрика «Снятинська Нова».

Методи дослідження .У дипломній роботі використовувались такі методи дослідження як системний аналіз - для деталізації і розчленування об’єкта дослідження на окремі важливі складові елементи; синтез – для узагальнення різних аспектів обліку і аналізу основних засобів; інформаційне моделювання – для забезпечення дослідження нормативно-довідковими матеріалами; абстрагування – для формування узагальнених висновків на основі системного аналізу і синтезу теорій і практики організації системи забезпечення обліку ОЗ; конкретизація – для обгрунтування змісту форм облікового забезпечення; дослідження документів та реєстрів обліку за формою і змістом – для виявлення їхньої відповідності щодо інформаційної ємності адекватного вимогам стандартів; опитування, фактична перевірка, порівняння, перерахунок, документальна перевірка; статистичні і аналітичні розрахунки; порівняння – для зіставлення даних у динаміці; групування – для визначення залежності показників одне від одного; середніх і відносних величин та прийоми елімінування при аналізі основних засобів; конструктивний – для групування пропозицій щодо обліку основних засобів; графічний – для наочного зображення результатів дослідження.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що в дипломній роботі узагальнено і проаналізовано наукову і методичну літературу з обраної теми дослідження, обґрунтовано методику обліку і аналізу наявності, руху і технічного стану ОЗ із врахуванням вимог національних стандартів.

Практичне значення отриманих результатів визначається тим, що запропонована методика апробована в ЗАТ «Птахофабрика «Снятинська Нова» м. Снятин, отже є реальною, і може бути застосована на інших підприємствах галузі. Практичне значення отриманих результатів засвідчує довідка про впровадження окремих із них в ЗАТ «Птахофабрика «Снятинська Нова» м. Снятин.

Обсяг та структура роботи. Дипломна робота складається із літератури, додатків. Вона викладена на 90 сторінках, ілюстрована 13 таблицями, 6 рисунками та 12 додатками. Список використаної літератури включає 102 найменувань.

У вступі окреслено наукове обґрунтування актуальності і значення обраної теми, сформовано мету, завдання, предмет і об’єкти дослідження,наведено перелік застосованих методів дослідження, розкрито сутність теми, її значущість, підстави та вихідні дані для розроблення теми, розкрито необхідність проведення дослідження, структура дипломної роботи, характеристика базового підприємства.

У першому розділі «Теоретичні основи обліку основних засобів» розкрито стан теоретичних напрацювань та нормативного забезпечення з даної теми, проаналізовано класифікацію основних засобів.

У другому розділі «Організація обліку наявності, руху і технічного стану основних засобів» досліджено організаційні питання організації обліку основних засобів у ЗАТ «Птахофабрика «Снятинська Нова».

У третьому розділі «Особливості аналізу наявності, руху і технічного стану основних засобів» проведено ґрунтовний аналіз та аудит основних засобів на матеріалах ЗАТ «Птахофабрика «Снятинська Нова», а також запропоновано шляхи вдосконалення обліку і аналізу основних засобів.

Висновки і пропозиції роботи містять стислий виклад актуальності теми, зроблених оцінок та узагальнень під час аналізу, наголошення на якісних і кількісних показниках здобутих результатів, викладено рекомендації щодо їх використання.

РОЗДІЛ I

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБЛІКУ ТА АНАЛІЗУ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

1.1. Основні засоби як об’єкт наукового дослідження з обліку і аналізу. Методи оцінки основних засобів

Для здійснення статутної діяльності підприємствам необхідні засоби праці, під якими в економічній літературі розуміють річ або комплекс речей, за допомогою яких працівник здійснює вплив на предмет праці.

Від предметів праці вони відрізняються тим, що багаторазово беруть участь у процесі виробництва, зберігають при цьому свою натуральну форму, поступово зношуються і частинами переносять свою вартість на виготовлену продукцію або виконану роботу. Під впливом засобів праці предмети праці змінюють свої фізико-хімічні властивості перетворюючись на кінцеву готову продукцію.

До засобів праці відносяться машини, обладнання, інструменти тощо, тобто основні засоби підприємства.

В економічній літературі часто зустрічається ототожнення понять "основні засоби", "основні фонди".

Під фондами, як відомо, розуміють джерела утворення господарських засобів підприємства, якими є статутний капітал, резервний капітал, прибуток та інші джерела, що відображаються в пасиві балансу.

Стосовно основних засобів більш правильно застосовувати поняття "засоби", бо саме вони становлять частину активів підприємства.

За економічною природою засоби праці виступають у вигляді основних засобів тільки в процесі продуктивного використання. Ті ж об"єкти, які придбані з метою подальшої реалізації, відносяться до товарів, а не до основних засобів.

У бухгалтерському обліку засоби праці виділено в окремий об"єкт обліку, що має назву «основні засоби підприємства».

Основні засоби— матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або поставки товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний термін корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік) [15, с. 265].

Вкладення в майно тривалого користування становлять значну, а в багатьох випадках переважну частину інвестицій. Хоча основні засоби (03) належать до найменш ліквідної частини активів, питання їхньої реалізації є істотними для фінансового маневрування підприємств.

Головними завданнями обліку основних засобів є :

— правильне і своєчасне відображення надходження, вибуття й переміщення ОЗ;

— контроль за їхньою наявністю та збереженням у місцях експлуатації;

— своєчасне й точне обчислення зношення (аморти­зації) ОЗ і правильне відображення його в обліку;

— визначення витрат на ремонт, а також контроль за раціональним використанням коштів, виділених з цією метою;

— виявлення об"єктів, які не використовуються;

— контроль за ефективністю використання, пошуки резервів підвищення ефективності роботи машин, облад­нання та ін.;

— оперативне забезпечення керівництва підприємс­тва необхідною інформацією про стан основних засобів через автоматизацію обліково-обчислювальних робіт на базі сучасних засобів обчислювальної техніки.

Об"єктом обліку основних засобів у бухгалтерському обліку є закінчений пристрій з усіма приладдями до нього або окремий конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій, або відокремлений комплекс конструктивно поєднаних предметів однакового чи різного призначення, які мають для обслуговування спільні пристрої, приладдя, керування та єдиний фундамент, внаслідок чого кожний із предметів може виконувати свої функції (а комплекс — певну роботу) лише у складі комплексу,а не самостійно.

Якщо один об"єкт основних засобів складається з частин, що мають різні строки корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнавати­ся в бухгалтерському обліку як окремий об"єкт основних засобів. Це важливо для обліку устаткування і транспортних засобів, частини (деталі) яких можуть обліковуватися окремо, а також для будівель і приміщень, що постійно перебудовуються, поліпшуються, переобладнуються.

Класифікація та оцінка основних засобів

В організації правильного обліку основних засобів головною є науково обґрунтована їх класифікація (групування) за найважливішими

економічними і технічними ознаками (див. додаток 1).

П(С)БО 7 «Основні засоби» передбачає такі групи основних засобів, однакових за технічними характеристиками, призначенням і способом використання:

1) земельні ділянки;

2) капітальні витрати на поліпшення земель;

3) будинки, споруди і передавальні пристрої;

4) машини та обладнання;

5 транспортні засоби;

6) інструменти, прилади, інвентар (меблі);

7) робоча і продуктивна худоба;

8) багаторічні насадження;

9) інші основні засоби.

Земельні ділянки

Поняття земельної ділянки законодавством не визначено. Згідно зі ст. 2 Земельного кодексу України всі землі за цільовим призначенням поділяють на:

1) землі сільськогосподарського призначення;

2) землі населених пунктів (міст, селищ міського типу й сільських населених пунктів);

3) землі промисловості, транспорту, зв"язку, оборони та іншого призначення;

4) землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

5) землі лісового фонду;

6) землі водного фонду;

7) землі запасу.

Капітальні витрати на поліпшення земель

До витрат на поліпшення земель належать витрати на меліоративні (осушувальні) та іригаційні роботи, антиерозійні заходи (терасування, зміна рельєфу ярів та ін.)

Будинки, споруди і передавальні пристрої

Будинки — архітектурно-будівельні об"єкти, призначені для створення умов (захист від атмосферних явищ та ін.) для праці, життя, обслуговування населення й зберігання матеріальних цінностей.

Інвентарним об"єктом цього класу є кожна окрема будівля, що має стіни й дах як конструктивні основні частини. Якщо будівлі прилягають одна до одної і мають спільну стіну, але кожна з них є самостійним конструктивним цілим, вони вважаються окремими інвентарними об"єктами. Надвірні будови, огорожі та інші надвірні споруди, які обслуговують будівлю (сарай, паркан, колодязь та ін.), становлять разом із нею один інвентарний об"єкт.

Зовнішні прибудови до будівлі, які мають самостійне господарське значення, окремо поставлені будівлі котелень, а також капітальні надвірні будівлі (склади, гаражі та ін.) є самостійними інвентарними об"єктами.

До будівель належать усі комунікації всередині будівлі, необхідні для її експлуатації.

Фундаменти під велике габаритне устаткування, споруджені одночасно з самою будівлею, входять до її складу. Фундаменти під різними об"єктами (які не є будовами), навіть якщо вони розташовані всередині будівлі, належать до інвентарних об"єктів, яким вони служать.

Споруди — інженерно-будівельні об"єкти, призначені для створення умов, необхідних для здійснення процесу виробництва або забезпечення досягнення невиробничих цілей через виконання певних технічних функцій, не пов"язаних із зміною предмета праці.

Інвентарним об"єктом цього класу вважається кожна окрема споруда з усіма пристроями, що становлять із ним одне ціле, наприклад:

— резервуар (включаючи фундамент, арматуру, гарнітуру, підігрівальний пристрій);

— щогла прожекторна (включаючи фундамент, опору, мережу електропроводки з усією освітлювальною арматурою);

— дорога, естакада.

Передавальні пристрої:

— лінії електропередач, у тому числі сигналізації та зв"язку;

— трансмісії та трубопроводи (крім магістральних) з усіма проміжними механізмами, необхідними для трансформації (перетворення) і передачі енергії, переміщення трубопроводами рідких і газоподібних речовин.

Інвентарним об"єктом щодо електричних ліній є лінія від розподільного пристрою електростанції (підстанції) або від клем генераторів до розподільних пристроїв приймальних підстанцій і від підстанцій до фідерних та ін­ших службових приміщень.

Самостійними інвентарними об"єктами вважаються трубопроводи, які не є частиною машини, будівлі чи споруди, але мають самостійне значення. Так, наприклад, теплофікаційний трубопровід від бойлера до будівлі споживача теплової енергії має самостійне значення, а ввід і трубопровід системи опалення входять до складу будівлі.

Машини та обладнання

Машини — технічні пристрої, за допомогою яких при виконанні певних операцій технологічного процесу здійснюється перетворення енергії, матеріалів і (або) інформації для отримання необхідного корисного результату.

У такому значенні цей термін сприймається однозначно й не потребує жодних уточнень.

Обладнання — пристрій, що виробляє або перетворює енергію, матеріали та інформацію.

Інвентарним об"єктом типу обладнання є кожна окрема (в тому числі така, що не належить до розглянутих раніше інвентарних об"єктів) машина (апарат, агрегат, установка, прилад), включаючи пристрої та приладдя, стаціонарно змонтовані прилади, інструменти, електро­обладнання, в тому числі пристрої для її підключення до мережі енергопостачання, а також індивідуальну огорожу й фундамент (якщо об"єкт, змонтований на окремому фундаменті, що не належить до класу “будівлі”), які входять до її складу.

Відносячи інвентарні об"єкти до певного класу, слід брати до уваги, крім конструктивних ознак, основне (переважне) призначення устаткування. Так, наприклад, до класу “енергетичного (силового) устаткування” належать пристрої, що виробляють або перетворюють теплову й електричну енергію, а також машини-двигуни, що перетворюють будь-яку енергію (води, вітру, теплову, електричну та ін.) на механічну, тобто на енергію руху.

Класифікація машин і обладнання здійснюється за функціональним принципом і за галузями виробництва:

— машини сільськогосподарські та лісогосподарські (наприклад, трактори, косарки);

— верстати (наприклад, фрезерні, свердлувальні);

— машини для металургійної промисловості (наприклад, ковші, прокатні стани);

— машини для гірничодобувної промисловості та будівництва (наприклад, бури, землерийні машини);

— машини для обробки харчових продуктів (наприклад, мукомолки, круподерки);

— машини для виробництва текстильних виробів (наприклад, машини прядильні, ткацькі верстати);

— машини для виробництва паперу й картону (наприклад, різаки гільйотинного типу);

— двигуни, генератори і трансформатори електричні (наприклад, електродвигуни, трактори, косарки);

— прилади для розподілу електроенергії та обладнан­ня для управління;

— устаткування медичне, хірургічне та ортопедичне (наприклад, зуболікарські крісла, ультразвукова діагностика — УЗД);

— прилади й пристрої для вимірювання, перевірки, випробування і управління суднами, літальними апаратами та для інших цілей (наприклад, радіолокаційна апаратура, радіопередавачі, засоби Служби єдиного часу).

Транспортні засоби

Транспортний засіб — засіб, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому обладнання чи механізму.

До цієї групи належать:

— автотранспорт;

— судна;

— залізничний транспорт;

— апарати літальні: повітряні й космічні;

— веломототранспорт;

— електротранспорт виробничий безрейковий.

До автотранспорту, крім автомобілів, автобусів і тролейбусів, відносять корпуси й причепи автомобілів (у тому числі контейнери), обладнання автомобільне, автофургони, тягачі, самоскиди, автокрани, автобурові.

До суден, крім різних видів безпосередньо суден, належать платформи морські, конструкції плавучі (кофердами, плоти, баки, цистерни, буї, бакени).

До залізничного транспорту, крім локомотивів, вагонів тощо, відносять також вузли й деталі до залізничних і трамвайних локомотивів і рухомого складу, устаткування й матеріали для колій, у тому числі кріпильні вироби й арматуру, устаткування механічне (електромеханічне) сигналізації та забезпечення безпеки й управління рухом.

До літальних повітряних і космічних апаратів належать самі апарати, а також устаткування злітно-посадочне, тренажери авіаційні наземні для цивільної й транспортної авіації, планери, аеростати, дельтаплани, вертольоти, літаки, ракети-носії, супутники, наземні засоби забезпечення польотів космічних апаратів.

До веломототранспорту відносять мотоцикли, мотовелосипеди, мопеди, коляски інвалідні, обладнання для мо­тоциклів і велосипедів.

Єдиним представником виробничого безрейкового електротранспорту є електрокар-навантажувач безрейковий.

Інструменти, прилади, інвентар (меблі)

Інструменти — знаряддя ручної праці або виконавчий механізм машини для здійснення різних робіт. Інструменти поділяють на:

— різальні (різець, свердло, фреза та ін.);

— тиснучі (штамп, накатка);

— шліфувальні (шліфувальне коло, шліфувальний брусок);

— ударні (молоток, зубило, пробійник);

— кріпильно-затискувальні (затискувальний патрон верстатів, різцевий тримач, лещата та ін.);

— вимірювальні;

— медичні;

— інші.

Прилади — засоби вимірювання, аналізу, обробки й зображення інформації, пристрої регулювання, автоматичні й автоматизовані системи управління.

Інвентар (меблі) — сукупність різних предметів господарського вжитку й виробничого призначення.

Робоча і продуктивна худоба

Продуктивна худоба — худоба, що використовується в процесі виробництва природним шляхом (у тому числі сторожові собаки), а також тварини, що не є продукцією, а використовуються для виробництва продукції: самці-плідники й самиці-годувальниці, худоба молочного, вовняного стада.

Робочу й продуктивну худобу класифікують за:

— видовою відмінністю (корови, коні та ін.);

— статевою відмінністю (бики, корови);

— функціональним призначенням (молочні, м"ясні, сторожові тварини).

Багаторічні насадження

Багаторічні насадження — рослини, які використовуються в процесі виробництва (наприклад, для вирощування плодів, ягід), для здавання в оренду або в соціально-культурних цілях (декоративні дерева й кущі).

Багаторічні насадження поділяють на насадження:

— ботанічних садів;

— захисні;

— декоративні;

— продуктивні.

До насаджень ботанічних садів (а також інших науково-дослідних установ і навчальних закладів) відносять насадження, вирощені в науково-дослідницьких цілях. До захисних — насадження багаторічних культур, розве­дених із метою екологічного захисту земель, озер та ін. До декоративних — озеленювальні й декоративні насадження, висаджені з метою естетичного благоустрою зони життєдіяльності людини, а також насадження парків. До продуктивних — плодові, овочеві, ефіроолійні, лікарські культури, плантації чаю, виноградники та інші насадження, висаджені з метою отримання товарної продукції рослинного походження.

Інші основні засоби

До них належать засоби, що не обліковуються на субрахунках 101—108 рахунка 10 “Основні засоби”.

Підприємство має право самостійно вирішувати, які основні засоби віднести до цієї групи. Це може бути облік меблів, офісного обладнання, інформаційних систем, а також побутових електромеханічних приладів (холодильники, вентилятори та ін.).

Як і будь-який актив, основні засоби відображають у балансі за таких умов:

1) існує вірогідність отримання економічних вигод від використання основного засобу;

2) його оцінка може бути достовірно визначена.

Щодо вірогідності отримання економічних вигод підприємство має визначити цілі використання такого основного засобу. З визначення основних засобів за П(С)БО 7, такими цілями є:

— використання 03 у процесі виробництва;

— використання 03 у процесі поставки товарів, виконання робіт і надання послуг;

— використання 03 для надання його в оренду іншим особам;

— використання 03 для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій.

Щодо можливості достовірної оцінки, виходячи з положень П(С)БО 7 та Інструкції про застосування Плану рахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від ЗО. 11. 1999 р. № 291, підприємство повинно використовувати дві оцінки вартості основного засобу:

— історичну собівартість;

— справедливу собівартість.

Історична собівартість основного засобу — його первісна вартість.

До неї включають такі витрати:

— суми, виплачувані постачальникам активів і підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);

— реєстраційні збори, державне мито;

— суми ввізного мита;

— суми непрямих податків у разі придбання (створення) основних засобів (якщо вони не компенсуються підприємству);

— витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів;

— витрати на установку, монтаж, налагодження основних засобів;

— інші витрати, пов"язані з приведенням об"єкта основних засобів до дієздатного стану.

Не включають до первісної вартості основного засобу і відображають як витрати:

— витрати на сплату відсотків за кредит, залучений для купівлі основного засобу;

— наднормативні суми відходів, понаднормативні витрати на оплату праці;

— загальногосподарські витрати.

Згідно з додатком до П(С)БО19 “Об"єднання підприємств” справедливу собівартість основних засобів визначають таким чином:

— земля й будівлі — ринкова вартість;

— машини та обладнання — ринкова вартість. За відсутності даних про ринкову вартість — відбудовна вартість (сучасна собівартість придбання) за вирахуванням суми зносу на дату оцінки.

Для визначення ринкової вартості можуть бути використані дані про біржову вартість, прайс-листів тощо. Таке твердження ґрунтується на принципі обачності, згідно з яким методи оцінки, що застосовуються в бухгалтерському обліку, повинні запобігати завищенню оцінки активів. Відновну вартість (вартість відновлення за сучасних умов і цін) визначають на підставі оцінки основного засобу, даної незалежними експертами.

Основний засіб, який придбано за грошові кошти або споруджено підрядним способом, зараховують на баланс за його первісною вартістю (історичною собівартістю), а справедлива оцінка застосовується під час переоцінки такого основного засобу власними силами, при отриманні основного засобу безоплатно або як внеску до статутного фонду, а також при здійсненні бартерних операцій з основними засобами.

Оцінка основного засобу, споруджуваного власними силами (господарським способом), здійснюється із застосуванням історичної собівартості. При цьому первісна вартість охоплює прямі й накладні витрати, пов"язані з таким спорудженням. До первісної вартості такого об"єкта не включають понаднормативні відходи, понаднормативні витрати на оплату праці та відсотки за кредит, залучений для такого спорудження. При цьому історична собівартість цього основного засобу не повинна перевищувати його справедливої оцінки. Додатну різницю між історичною та справедливою вартістю відносять до витрат підприємства і відображають у Звіті про фінансові результати.

Згідно з П(С)БО 7 існує різновид основних засобів, які потребують тривалого часу для підготовки їх до використання за призначенням або реалізації. Такі об"єкти належать до кваліфікованих активів. Кваліфікованими активами є будівлі та споруди, що зводяться на замов­лення спеціалізованими підприємствами. При формуванні собівартості кваліфікованих активів витрати на сплату відсотків за кредит, залучений для виготовлення кваліфікованих активів, включають до їхньої первісної вартості. Вартісна оцінка ведеться по первісній вартості — відновленої, а також по залишковій (відновленої вартості мінус знос) .

Встановлення вихідної оцінки основних засобів або матеріа­льних активів є головним моментом в нарахуванні амортизації. Розмір амортизаційних відрахувань буде різним в залежності від тої о, як вони нараховуються — з первісної або відновлювальної вартості активів.

Основні засоби зараховуються на баланс підприємства за пер­вісною вартістю.

Первісна вартість — це фактична собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.

Проф. П.Павлов, наприклад, стверджує, що “ первісна вар­тість — це грошовий вираз фактичної вартості основних фондів в момент їх виробництва і введення в дію “. Він визначає, що “оскільки витрати з придбання та спорудження основних фондів є плановими, то й оцінка їх за первісною вартістю — це планова державна ціна в момент їх виробництва і введення в дію “. Можна сказати, що це визначення більш притаманне плановій економіці але в сучасних ринкових умовах в Україні плановість набуває де що інший характер (бізнес-планування) і здійснюється на рівні підприємств, а не на рівні держави, тобто потрібно досліджувати мікрорівень (державні та недержавні підприємства) .

В деяких випадках первісна вартість основних засобів може бути сумою, встановленою постачальником. Але інші витрати можуть збільшувати первісну вартість, наприклад, юридичні ви­трати, вартість встановлення обладнання, відсотки, встановлені на період створення великогабаритних основних фондів. На думку зарубіжних авторів вартість удосконалення основних за­собів повинна бути «капіталізована», можна сказати що вона до­дається до вартості основних засобів; а це, в свою чергу, може привести до продовження строку експлуатації основного засобу, підвищення продуктивності або покращення його якості продук­ції, що виробляється. Отже, «капіталізована» вартість буде ви­щою за первісну.

Деякі економісти стверджують, що не завжди первісна оцінка є економічно однорідною, і з цим можна погодитись, бо в одному випадку вона складається з оптової ціни промисловості, а в ін­шому — з договірної ціни. «Відмінність в первісній оцінці одних і тих же елементів основних фондів залежить і від того, яким способом (підрядним чи господарським) велось будівництво», — пише П. Павлов. Отже, в даному випадку первісна вартість буде складати величину більшу, ніж договірна ціна. Але транс­портування їх з-за кордону може додатково збільшити на суму витрат первісну оцінку активів.

Деякі зарубіжні автори називають всі ці сумарні витрати не первісною, а повною вартістю.

При визначенні дійсного зносу, тобто норм амортизації, вини­кають деякі складності первісної оцінки основних засобів. Розрив між залишковою і дійсною вартістю активів якраз і породжує ви­кривлення первісної оцінки і ступеня зносу основних засобів.

Ускладнюється оцінка основних засобів тим, що зміна ціни одразу ж усій зміні вартості товарів. В машинобудуванні, будіве­льній промисловості та в інших галузях, які виготовляють засоби праці, зі зростанням продуктивності праці змінюється вартість не тільки знову введених, але й вже діючих засобів. П. Павлов пише, що «оцінка їх за первісною і залишковою вартістю цих змін не враховує. Тому необхідним є третій метод оцінки основних засо­бів — за відновлювальною вартістю» .

Відпускні ціни встановлюються з урахуванням витрат вироб­ництва, а деякі економісти не враховують ці обставини і вважа­ють, що зменшення балансової вартості основних засобів і нара­хування амортизації не з первісної, а з відновлювальної вартості не впливає на зміну результатів господарської діяльності підпри­ємства, зменшення розміру амортизаційних відрахувань взаємно компенсується збільшенням прибутку і національного доходу.

В більшості країн світу базою для нарахування амортизації є первісна вартість.

Необхідність приведення первісної вартості до відновленої виникає в умовах інфляції. При цьому застосовують різні методи, в основному методи перевідних коефіцієнтів, для чого розробля­ються таблиці порівняльної вартості основних засобів, які при­дбані в різні періоди.

Наприклад, у Великобританії для нарахування амортизації ви­користовується первісна вартість, або оціночна, і дозволяється на період освоєння основного капіталу проводити капіталізацію по­зикових коштів. У Франції відображаються матеріальні активи за вартістю придбання або за собівартістю виробництва, де ще до вартості придбання додають витрати на транспортування, обслу­говування і зберігання, страхування, а також митні збори. Ці за­соби можуть бути переоцінені, що дозволить знизити вплив явищ інфляції. Компанії доведеться платити додаткові високі податки якщо такої оцінки не робити в рамках спеціального податкового закону.

В Швейцарії основний капітал в звичайних умовах не обліко­вується за вартістю, яка перевищує його собівартість. Дозволя­ється здійснювати його переоцінку на основі закону про бухгал­терську справу, це дає змогу взаємно погасити списання інших статей основного капіталу, коли для такого зустрічного погашен­ня є підстави.

В Італії первісна вартість основних засобів включає основні витрати і витрати по встановленню основних засобів для їх пода­льшої експлуатації. Також застосовуються коефіцієнти переоцін­ки відповідно до поточних цін при переоцінці основних засобів.

Таблиця 1.1.

Класифікація основних засобів

Країна

Загальні моменти оцінки основних засобів

Естонія

Приймаються на облік за вартістю придбання, яка складається з витрат на придбання платежів, що не відшкодовуються, та інших прямих витрат, пов’язаних з підготовкою майна до використання.

Німеч-чина

Відображаються в бухгалтерському обліку за вартістю придбання або створення за вирахуванням систематично нарахованого зносу

Польща

Обліковуються за ціною придбання або за фактичними витратами на придбання та приведенням до готовності. Не використовується поняття можливої ціни реалізації.

Франція

Приймаються на облік:

- за ціною придбання у випадку купівлі за грошові кошти з урахуванням додаткових витрат на доставку та установку.

- за ринковою вартістю для об’єктів, придбаних за особливих обставин (наприклад, безоплатна передача).

- за виробничою собівартістю для об’єктів, вироблених власними силами, виходячи з витрат на сировину і матеріали, наприклад витрат, пов’язаних з виробництвом.

За МСФЗ (як і в Україні) подальші витрати на основні засоби визнаються як активи тільки тоді, коли вони покращують стан активу, підвищуючи оцінений спочатку рівень його продуктивності.

Відповідно до міжнародних стандартів визнані витрати, пов’язані з об’єктом основних засобів, повинні додаватися до балансової вартості цього активу, якщо є ймовірність того, що майбутні економічні вигоди, які перевищують первісно оцінений рівень продуктивності існуючого активу надходитимуть до підприємства. Всі інші подальші витрати слід визначити як витрати періоду, в якому вони були понесені.

В США витрати на утримання основних засобів визнаються та відносяться на вартість основних засобів, якщо виконується одна з трьох умов:

1) збільшується термін корисного використання основних засобів;

2) збільшується потужність та кількість одиниць продукції, що випускаються даним об’єктом основних засобів;

3) покращується якість продукції, що виробляється даним основним засобом.

В Португалії у випадку, якщо необоротний актив має обмежений строк використання та протягом цього строку його ринкова ціна залишалася нижче балансової, а така втрата “цінності” передбачається постійною, її списують на рахунок прибутків та збитків. Якщо ринкова ситуація зміниться, така операція може бути здійснена і в протилежному напрямку.

В іспанських компаніях по основних засобах взагалі не виникають курсові різниці, і тому їх вартість не коригується, за виключенням довгострокового фінансового придбання основних засобів.

Суттєвою особливістю оцінки основних засобів відповідно до МСФЗ є той факт, що балансова вартість основних засобів може бути зменшена відповідними державними грантами. Порядок цього зменшення розкривається в МСФЗ 20 “Облік державних гарантів і розкриття інформації про державну допомогу”. Зокрема, в розділі щодо подання в звітах інформації про гарант, які пов’язані з активами вказаного стандарту, зазначено: “Державні гаранти, пов’язані з активами, включають не грошові гранти за справедливою вартістю, відображаються в балансі або шляхом визначення гранту як відстроченого доходу, або шляхом вирахування гранту з метою отримання балансової вартості активу. За іншим методом, грант вираховується для одержання балансової вартості активу. Грант визнається як дохід протягом строку експлуатації активу, що амортизується, шляхом зменшення амортизаційних відрахувань”.

В Україні у зв"язку з тривалим функціонуванням та поступо­вим спрацюванням засобів праці, постійною зміною умов їхнього відтворення існує кілька видів оцінки основних засобів. Основні засоби підприємства оцінюються залежно від моменту проведен­ня оцінки — за первісною (початковою) чи відновленою вартіс­тю; залежно від стану основних засобів — за повною або залиш­ковою вартістю.

Визначення первісної вартості об"єкта основних засобів (одини­ця обліку) залежить від способу їх надходження на підприємство:

1) придбання або створення;

2) безоплатне отримання;

3) внески до статутного;

4) обмін на подібні або неподібні активи.

Первісна вартість об"єкта основних засобів відповідно до п.8 ПБО 7 включає:

— суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків) ;

— реєстраційні збори, державний збір і аналогічні платежі, здійснювані в зв"язку з придбанням (отриманням) прав на об"єкт основних засобів;

— суми ввізного мита;

— суми непрямих податків у зв"язку з придбанням (створен­ням) основних засобів (якщо не відшкодовуються підприємству);

— витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів;

— витрати на установку, монтаж, налагодження основних за­собів;

— інші витрати, безпосередньо пов"язані з доведенням осно­вних засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Таким чином, облік за первісною вартістю дозволяє, з однієї сторони, знати величину відшкодування капіталу, а з іншої — величину амортизації. Останню необхідно знати, щоб проводити накопичення вартісних засобів для наступного повного або част­кового відтворення основних виробничих засобів. Поряд із цим потрібно мати на увазі, що оцінка засобів по первісній вартості (фактичні витрати на їх утримання і установку) на час інвентари­зації не відображає дійсну вартість основних засобів.

Це пояснюється рядом обставин :

— інфляцією, яка відповідає всім економічним системам;

— незіставність основних виробничих засобів із-за їх різно­часового придбання і введення в експлуатацію;

— зносом основних виробничих засобів, причому різним за групами основних виробничих засобів.

Для того, щоб уникнути незіставності основних засобів, отриманих в різний час, потрібно застосовувати так звану від­новлену вартість — вартість їхнього відтворення за сучасних умов виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що й первіс­на вартість, але за сучасними цінами. Зі зміною умов виробни­цтва й цін на ті самі елементи засобів праці між первісною (початковою) та відновленою вартістю основних засобів вини­кає розбіжність, яка призводить до ускладнення обліку й пото­чного регулювання процесу відтворення основних засобів, правильного розрахунку певних економічних показників дія­льності підприємства. Тому для забезпечення порівнянності вартісної оцінки основних засобів періодично проводиться їх­ня переоцінка за відновленою вартістю.

Під ліквідаційною вартістю основних засобів розуміють суму грошових коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує одержати від реалізації (ліквідації) ос­новних засобів після закінчення строку їх корисного вико­ристання (експлуатації) за вирахуванням витрат, пов"язаних з реалізацією (ліквідацією). При цьому строк корисного вико­ристання визначається як очікуваний період часу, протягом якого основні засоби будуть використовуватися підприємством, або обсяг продукції (робіт, послуг), які підприємство очікує отримати від їх використання.

Остаточна вартість — первісна або відновлена вартість ос­новних засобів за мінусом зносу. На практиці для одержання по­няття про наявність і рух основних засобів використовують ба­лансову вартість, яка характеризується первісною вартістю за мінусом накопиченого зносу. Вона береться з річного балансу і показує наявність і рух основних засобів на даний рік. До неї за­раховують суму виробничих витрат на будівництво, одержання, доставку, установку і монтаж різних видів основних засобів, а та­кож податок на додану вартість. Балансова вартість дозволяє та­кож судити про величину неповерненого авансованого капіталу. Але при цьому слід мати на увазі, що частина основних засобів відновлюється за допомогою капітального ремонту, ціллю якого є відновлення технічного стану засобів праці до їх первісного рі­вня. У зв"язку з даною обставиною залишкову вартість можна розрахувати за формулою

ОЗ0 = ОЗП + ВК - (А ОЗПЧ : 100),

де ОЗ0 — залишкова вартість основних засобів, грн.,

ОЗП — первісна або відновлена вартість основних виробничих засобів, грн.

ВК — витрати на капітальний ремонт за весь час служби осно­вних засобів, грн.

А — норма амортизації, відсоток,

Ч — час, протягом якого використовуються основні засоби, роки.

Таким чином, можна зробити висновок, що в бухгалтерсь­кому обліку для нарахування амортизації основних засобів доцільно застосовувати величину пер­вісної вартості, і це буде правильним. Однак коли технічний прогрес і інфляційні процеси викликають необхідність в час­тих переоцінках, це не можна вважати аксіомою, і для нараху­вання амортизації починає виступати відновлювальна а не пе­рвісна вартість.

1.2. Особливості нормативно-правової бази з організації обліку та аналізу основ-них засобів

Із введенням П(с)БО 7 "Основні засоби" відбулося різке розмежування бухгалтерського і податкового обліків (див. табл. 1.1). Тому у суб"єктів господарювання треба вести окремо податковий облік основних засобів і, призначений для встановлення бази оподаткування прибутку, і бухгалтерський облік, метою якого є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про наявність, стан необоротних засобів та їх рух[17, c.321].

Таблиця 1.2.

Відмінності між бухгалтерським і податковим обліком ОЗ

Відмінність

Бухгалтерський облік

Податковий облік

Прийняті терміни

основні засоби

основні фонди

Групування об’єктів

дев’ять субрахунків

чотири групи

Нарахування амортизації

за п’ятьма можливими способами окремо за кожним об’єктом щомісяця

від сукупної залишкової варто-сті, об’єктів груп 2-4 раз на кв.

Віднесення витрат на поліпшення основних засобів, тощо

віднесення витрат на ремонт у повній сумі до витрат звітного періоду (списання), адже вони здійснюються для підтри-мання об’єкта у робочому стані та одержання первинно визначуної суми майбутніх економічних вигод, і збільшення первинної вартості основних засобів на суму витрат на реконструкцію, модернізацію, модифікацію, добудову, обладнання, оскільки в результаті цього первинно очікувані економічні вигоди від використання об’єктів зростають

до 10% будь-яких витрат на поліпшення основних фондів можна віднести до валових витрат, а решту приєднують до залишкової вартості об’єктів групи 1, сукупної вартості груп 2, 3 та 4

У податковому обліку, починаючи звітний рік, бухгалтери повинні з огляду на чинну нормативну базу з оподаткування і бухгалтерського обліку визначитися з початковими залишками та порядком нарахування амортизації.

Згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.94 № 334/94-ВР (у редакції Закону України від 22.05.97 № 283/97-ВР (зі змінами і доповненнями) суб"єкти господарювання, які мають на своєму балансі основні фонди, на початку звітного року, повинні:

1) визначити відповідно до підпункту 8.3.2. Закону про оподаткування прибутку балансову вартість груп основних фондів станом на початок року з метою нарахування амортизації за І квартал поточного року;

2) нарахувати амортизацію за І квартал поточного року, виходячи з балансової вартості груп (для групи 1 — виходячи з балансової вартості об"єктів) і норм амортизації, передбачених пунктом 8.6. Закону про прибуток. При перевірці правильності визначення балансової вартості основних засобів у податковому обліку необхідно пам"ятати, що з 01.01.04 р. у разі ліквідації основних фондів за рішенням платника податку або якщо з незалежних від платника податку обставин основні фонди (їх частина) зруйновані, викрадені чи підлягають ліквідації, або платник податку змушений відмовитися від використання таких основних фондів з обставин загрози чи неминучості їх заміни, зруйнування або ліквідації платник податку у звітному періоді, у якому виникають такі обставини:

- збільшує валові витрати на суму балансової вартості окремого суб"єкта основних фондів групи 1, при цьому вартість такого об"єкта прирівнюється до нуля;

- не змінює балансової вартості груп 2,3 і 4 стосовно основних фондів цих груп.

Норми амортизації основних фондів, віднесених до груп 1, 2 і 3 у 2003 році, залишились ті ж, що й у 2002-му.

Із 1 січня 2003 року основні фонди підлягають розподілу не на 3, а на 4 групи.

До нової, четвертої, групи виділені електронно-обчислювальні машини та інші машини для автоматичної обробки інформації, їх програмне забезпечення, інформа­ційні системи, телефони (у т. ч. мобільні), мікрофони, рації, вартість яких перевищує вартість "малоцінки", які раніше включалися до гр. 2 (пп. 8.2.2).

1) визначити суму "ремонтного ліміту" на поточний рік, яка згідно з підпунктом 8.7.1. «Закону про оподаткування прибутку» повинна дорівнювати 10% сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів на початок року;

2) перевірити, чи містять групи 2 і 3 основних фондів матеріальні цінності. Це в інтересах самого підприємства, оскільки підпунктом 8.4.7. «Закону про оподаткування прибутку» передбачено, що коли на початок звітного кварталу групи 2 і 3 основних фондів не містять матеріальних цінностей, балансова вартість таких груп відноситься до валових витрат звітного періоду;

3) визначитися із щорічною індексацією балансової вартості груп основних фондів: згідно з пп. 8.3.3 платники податку всіх форм власності мають право застосувати щорічну індексацію балансової вартості груп основних фондів та нематеріальних активів на коефіцієнт індексації;

4) перевірити, чи в складі групи основних фондів 1 немає об"єктів із залишковою вартістю 1700 грн і менше. Амортизація окремого об"єкта основних фондів групи 1 здійснюється до досягнення балансовою вартістю такого об"єкта ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Залишкова вар­тість такого об"єкта відноситься до складу валових витрат за результатами відповідного ......

Страницы: [1] | 2 | 3 | 4 |




 




 

Записник:
Вибранні реферати  

Рефератів в нашій базі:
Рефераты: 16675
Розділи у алфавытному порядку:
АБВГДЕЖЗ
ИЙКЛМНОП
РСТУФХЦЧ
ШЩЪЫЬЭЮЯ

 

Підказка: Формування облікової та аналітичної політики наявності, руху та технічного стану основних засобів | Реферат

TextReferat © 2019 - Реферати українською мовою, українські реферати на нашому сайті ви можете скачати безкоштовно, також можете перед завантаженням ознайомитись за потрібним вам рефератом. Якщо ви не можете знайти потрібний вам реферат, користуйтесь пошуком.