Головна   Додати в закладки Тваринництво | Реферат


Реферати українською мовою | реферати на українській мові Реферати українською мовою | реферати на українській мові
 Пошук: 

 

 




Тваринництво - Реферат


Категорія: Реферати
Розділ: Біологія
Розмір файла: 97 Kb
Кількість завантажень:
536
Кількість переглядів:
18928
Описання роботи: Реферат на тему Тваринництво
Дивитись
Скачати


1. Тваринництво як наука і галузь сільського господарства.

2. Походження домашніх тварин. Поняття породи.

3. Біологічні властивості сільськогосподарських тварин.

4. Основи селекції, племінної роботи та розмноження тварин.

5. Хімічний склад кормів.

6. Класифікація кормів за походженням.

7. Процес травлення у тварин та властивості корму, пов"язані з ним.

8. Поживність кормів. Нормована годівля тварин.

9. Господарське значення і біологічні особливості великої рогатої худоби.

10. Племінна робота та породи великої рогатої худоби.

11. Годівля і утримання худоби.

12. Технологія виробництва молока і яловичини.

13. Біологічні особливості та породи свиней.

14. Вирощування і утримання свиней.

15. Відгодівля свиней.

16. Біологічні особливості та породи сільськогосподарської птиці.

17. Розведення, годівля і утримання птиці.

18. Технологія виробництва яєць і м"яса курей

Тваринництво як наука і галузь сільського господарства

Тваринництво - це галузь агропромислового комплексу, що забезпечує людину продуктами харчування, а промисловість - сировиною.

Тваринництво має велике народногосподарське значення. Воно являє собою джерело забезпечення населення такими важливими продуктами харчування, як м"ясо, молоко, яйця, а також дає для промисловості вовну, шкіру, смушок та іншу сировину.

Тваринництво тісно пов"язане з іншими галузями сільського господарства. Так, гній з тваринницьких ферм є цінним добривом для підвищення родючості ґрунтів. Тваринництво дає змогу найбільш раціонально використовувати непридатні для землеробства луки і пасовища. Для годівлі тварин використовують не тільки спеціально вирощені рослинні корми, а й різноманітні відходи зернового господарства, технічних і баштанних культур, овочівництва тощо. Отже, тваринництво перебуває в тісному взаємозв"язку з рослинництвом і саме від їх ефективного поєднання залежить стійке та все зростаюче виробництво у сільському господарстві.

Теоретичною основою тваринництва є зоотехнія - наука, що на основі біологічних властивостей тварин розробляє і впроваджує способи їх ефективного розведення, годівлі, утримання і використання.

Розвиток зоотехнічної науки пов"язаний з іменами багатьох видатних вчених.

П.М. Кулешов створив вчення про методи розведення і підбір тварин, розробив класифікацію типів конституцій тварин та написав багато підручників із зоотехнії.

М.Ф. Іванов займався питаннями селекції: розробив відтворювальне схрещування тварин, вивів українську степову білу породу свиней, асканійську тонкорунну породу овець. Вивчав біологічні властивості домашніх тварин тощо.

Ю.Ф. Лискун домігся значного доробку в питаннях годівлі сільськогосподарських тварин, вирощування молодняка, племінної справи у скотарстві.

Великий вклад у розвиток тваринництва також внесли І.С. Попов (підручник з годівлі тварин, таблиці поживності кормів), О.Ф. Мітендорф (основи годівлі і розведення тварин), І.І. Іванов (штучне заплідненння тварин), М.П. Червінський (розведення тварин), Г.О. Богданов (питання годівлі тварин і складу кормів) та інші.

В Україні над питаннями розвитку тваринництва працює ціла мережа науково-дослідних інститутів, племінних станцій та спеціалізованих господарств. Це такі установи, як Львівcька академія ветмедицини ім. С.З. Гжицького (м. Львів), Інститут землеробства і біології тварин УААН (м. Львів), Інститут кормів УААН (м. Вінниця), Київська станція тваринництва (Київська обл.) та ін.

Сучасну зоотехнічну науку поділяють на загальну та спеціальну.

Загальна зоотехнія охоплює широке коло питань, які пов"язані з розведенням, годівлею, утриманням та зоогігієною всіх видів сільськогосподарських тварин.

Спеціальна зоотехнія займається такими ж питаннями тільки стосовно окремих галузей тваринництва (скотарства, свинарства, вівчарства, конярства, птахівництва, кролівництва, хутрового звіринництва).

На сучасному етапі підвищення продуктивності в тваринництві пов"язується саме із здобутками зоотехнічної науки та з високоякісним процесом кормовиробництва.

Походження домашніх тварин. Поняття породи

Однозначно доведено, що всі свійські тварини походять від диких предків. На це вказує анатомічна подібність у будові тіла диких і домашніх тварин, палеонтологічні дослідження, можливість схрещування диких і домашніх тварин, здатність домашніх тварин дичавіти, недавнє одомашнення нових видів тварин (хутрові звірі) тощо.

Одомашнення тварин - це довготривалий процес, який розпочався 7-9 тис. років, а за деякими даними і 10-12 тис. років тому і на сьогодення завершився одомашненням лише близько 60 видів тварин.

За даними М.І. Вавілова, процес приручення диких тварин з метою їх використання в домашньому господарстві людини проходив у п"яти основних центрах земної кулі: Китайсько-Малайському, Індійському, Південнозахідноазіатському, Середземноморському та Андійському.

У Китайсько-Малайському центрі були одомашнені курка, качка, гуска, шовкопряд і інші види тварин.

Одомашнення курей, павичів, буйволів, зебу тощо пов"язується з Індійським реґіоном.

Південнозахідноазіатський центр, який охоплює території сучасної Туреччини, Ірану, Іраку, Афганістану та інших країн, пов"язаний з прирученням великої рогатої худоби, коней, овець, кіз, свиней та інших тварин.

У Середземноморському реґіоні також проходив процес одомашнення свиней, великої рогатої худоби, коней, овець і крім того, качок, гусей, кролів тощо.

В Андійському центрі, що знаходиться на Американському континенті були одомашнені лама та мускусна качка.

Встановлено, що найраніше було одомашнено вівцю, потім свиней, велику рогату худобу, пізніше коней.

Предками свійських овець є муфлон, архар і аргалі, що і тепер зустрічаються в дикій природі. Свійські свині походять від європейських та азіатських диких свиней. Диким предком власне ВРХ вважають тура, який не зберігся до нашого часу. Предком одомашненого коня є дикий кінь - тарпан, нащадком якого є сучасний дикий кінь Пржевальського.

Під впливом одомашнення дикі тварини зазнали багатьох змін. Збільшилась їх маса, скелет став менш міцним, ніж у диких, мускулатура - ніжніша і пухкіша. Змінилась масть тварин та покриви стали менш густими і ніжнішими, за деяким виключенням (вівці). Під впливом одомашення значно збільшилась молочна залоза, особливо у тварин молочного напрямку. Змінились статеві функції, підвищилась плодючість тварин. Великі зміни відбулися в травній та інших системах організму. Свійські тварини можуть поїдати такі корми і в такій кількості, які були недоступні для диких тварин. Темперамент домашніх тварин, порівняно з їх дикими предками, став більш спокійний, змінились загальні форми тіла тощо.

Ізольоване розведення окремих груп тварин у певних умовах, що відбувалось спочатку стихійно, а з 18-19 ст. і під впливим цілеспрямованого штучного добору, привело до створення в межах кожного виду багатьох порід сільськогосподарських тварин.

Породою називають створену працею людини достатньо велику групу домашніх тварин спільного походження, що володіють подібними морфологічними, фізіологічними і господарськими ознаками, які стійко передаються під час розмноження.

Кожна порода складається з окремих груп тварин, тобто має певну структуру. Основними структурними одиницями породи є лінія і родина.

Лінією називають групу тварин у породі, які походять від визначного за певними ознаками чоловічого предка і мають з ним певні спільні спадкові ознаки за продуктивністю і будовою тіла.

Родина - група тварин-потомків визначної материнської особини, які певною мірою подібні з нею.

Чим чисельніша порода, тим більше в ній ліній і родин. Тварини окремих ліній можуть бути і схожими між собою, і досить різними. Це ж саме стосується і родинного складу породи.

Біологічні властивості сільськогосподарських тварин

Кожен вид і порода сільськогосподарських тварин характеризуються рядом біологічних властивостей, до яких відносяться їх генетичний потенціал, екстер"єрні та інтер"єрні ознаки, конституція, напрямок продуктивності, плодючість тощо.

Генетичний потенціал являє собою сукупність носіїв генетичної інформації, які визначають можливості тварин до виробництва продукції в певних умовах годівлі, утримання, використання тощо.

Екстер"єр - це зовнішня форма тіла тварини. Екстер"єр оцінюють за розмірами і співвідношенням різних частин (статей) тіла (розмір голови, шиї, грудей, спини та ін.).

Інтер"єр - це особливості внутрішньої будови органів, тканин і клітин, що визначають фізіологічні і біохімічні процеси в організмі тварини (температура тіла, частота дихання, серцебиття, товщина шкіри тощо).

Конституція об"єднує сукупність фізіологічних і морфологічних властивостей організму, що визначають його реакцію на вплив умов довкілля. Конституція формується під впливом спадковості і умов існування.

П.М. Кулешов виділив чотири типи конституції: грубу, ніжну, щільну і рихлу.

Для тварин грубої конституції характерна розвинута товста шкіра з слабко вираженою підшкірною тканиною, грубий масивний кістяк, об"ємна мускулатура. Це тварини із добрим здоров"ям і великою фізичною силою, невибагливі до утримання, пізньоспілі та малопродуктивні. Такий тип конституції характерний для тварин робочого використання.

Тваринам ніжної конституції притаманна тонка шкіра з тонким і міцним волоссям, шкіра утворює на шиї багато складок, підшкірна жирова тканина малорозвинута. Для них характерні тонкі рогові утвори, тонкий кістяк, добре розвинуті органи дихання, кровообігу і травлення. Це високопродуктивні тварини молочних і деяких м"ясних порід.

Для тварин щільної конституції характерна еластична шкіра, міцний кістяк, добре розвинуті м"язи. Тілобудова компактна і гармонійна. Тварини мають добре здоров"я й інтенсивний обмін речовин. Такий тип конституції характерний для порід молочного і м"ясо-молочного використання.

Для тварин рихлої конституції характерна тістоподібна, рихла шкіра, яка покрита тонким і м"яким волоссям, підшкірна жирова тканина сильно розвинута, тонкий, але міцний кістяк, об"ємна мускулатура. Черево, травний тракт і молочні залози розвинуті слабо. Такі тварини добре відгодовуються і відкладають багато жиру. Цей тип конституції характерний для м"ясних порід.

Г.О. Богданов та М.Ф. Іванов виділили ще п"ятий тип конституції сільськогосподарських тварин - міцний. Тварини цієї конституції характеризуються щільною рухомою шкірою, міцним кістяком і зв"язками, сильною мускулатурою, добре розвинутими молочноми залозами. Ці тварини виносливі, високопродуктивні, стійкі до хвороб. Для них характерний високий життєвий тонус та висока продуктивність. Таку конституцію можуть мати породи тварин різного використання.

Інтенсивність травлення є також важливою біологічною властивістю тварин, що характеризує здатність тварин поїдати і ефективно перетравлювати певну кількість кормів.

Плодючість домашніх тварин характеризує їх здатність до розмноження. Основними показниками плодючості тварин є періодичність їх розмноження, кількість потомства в приплоді, скоростиглість і тривалість господарського використання.

Скоростиглість визначають, як здатність організму за певний час досягати статевої і господарської зрілості. Статева зрілість наступає з моменту фізіологічної можливості розмноження тварини, а господарська - з моменту першого господарського використання для розмноження і отримання потомства. Наприклад, корова народжує одне, рідко двоє і більше телят на рік, статева зрілість яких настає в 6-9 місячному, а господарська в 16-19 місячному віці. Порівняно висока продуктивність великої рогатої худоби зберігається до 10-12 річного віку.

Напрямок продуктивності характеризує здатність тварин породи давати збільшену кількість певної продукції, порівняно з іншими породами. Продуктивність тварин залежить від спадкових можливостей і умов утримання. Наприклад, для курей виділяють несучий, м"ясо-яєчний і м"ясний напрямки продуктивності, які відрізняються між собою, поряд з багатьма іншими ознаками, яєчною продуктивністю.

На основі аналізу біологічних властивостей сільськогосподарських тварин проводять їх оцінку, яка називається бонітуванням.

Бонітування проводять на основі зважування і вимірювання тварин, так як між зовнішніми формами тілобудови і продуктивністю існує значний зв"язок. Найважливішими промірами під час бонітування є висота в холці та крижах, глибина грудей, коса і пряма довжина тулуба, обхват грудей і п"ястка тощо.

На основі даних бонітування виділяють класи тварин. Найвищим рівнем бонітування є клас еліта-рекорд, який присвоюється тваринам з найвищими визначними показниками. Далі виділяють, в якісному зменшенні, такі класи, як еліта, перший клас, другий клас, а для овець виділяють ще і третій та четвертий класи.

Для порівняння між собою тварин різних типів тілобудови, визначення відносного розвитку тварин, належності до певного напрямку продуктивності обчислюють індекси будови тіла, які розраховують у відсотках на основі відношення величини одного проміру до другого. Наприклад, індекс формату (розтягнутості) розраховують діленням косої довжини тулуба на висоту тварини в холці та множенням цієї величини на 100%; індекс компактності (збитості), аналогічно, - обхват грудей на косу довжину тулуба та на 100%.

Основи селекції, племінної роботи та розмноження тварин

Інтенсифікація тваринництва вимагає наявності високопродуктивних тварин певних якостей, яких можна отримати лише завдяки селекційно-племінній роботі.

Племінна робота - це система організаційно-зоотехнічних заходів, спрямованих на покращення і вдосконалення існуючої породи. У систему племінної роботи входить годівля, утримання, використання племінних тварин, організація розмноження і вирощування молодняка.

Селекція - це наука, що займається створенням високопродуктивних сортів і гібридів рослин, порід тварин і штамів мікроорганізмів. Селекція ґрунтується на відборі і підборі дослідного матеріалу.

Під відбором у тваринництві розуміють виділення із стада для збереження і подальшого розведення кращих тварин. Для відбору тварин враховують, насамперед, головні ознаки: продуктивність, конституцію, вагу, якість потомства, родовід тощо, а пізніше і другорядні - масть, форму і розмір рогів, довжину хвоста і ін.

На практиці розрізняють масовий та індивідуальний відбір. Під масовим розуміють оцінку великої кількості тварин за сукупністю зовнішніх ознак і продуктивністю. Індивідуальний відбір передбачає всебічну оцінку окремої тварини. Створення всіх порід відбувається під контролем як штучного, так і природного доборів.

Відбір тварин з племінною метою завершується підбором, тобто складанням з відібраних тварин пар для розмноження, з тим, щоб отримати потомство з найкращими якісними показниками.

Система підбору і парування тварин є основою їх розведення. У практиці тваринництва виділяють два основні методи розведення сільськогосподарських тварин: чистопородне і схрещування.

Чистопородне розведення - це парування тварин, які належать до однієї породи. Застосовують для збільшення чисельності і збереження та вдосконалення основних властивостей породи. Чистопородне розведення проводять двома способами: неспорідненим та спорідненим паруванням.

Неспоріднене парування, або аутбридинг, передбачає підбір батьківських пар, які не перебувають в родинній спорідненності.

Під час спорідненого розведення, або інбридингу, пари формують з родинно споріднених особин. Наприклад, парують матір з сином, батька з дочкою, тощо. Як правило, необхідно уникати спорідненого парування, бо невміле його застосування призводить до зниження життєвості потомства, ослаблення конституції і зменшення продуктивності тварин.

Під час чистопородного розведення може бути лінійне і родинне та міжлінійне і міжродинне розведення. Лінійне розведення застосовують для посилення цінних ознак лінії, а міжлінійне - для одержання нової лінії, яка поєднувала б кращі ознаки вихідних ліній.

Другим методом розведення тварин є схрещування.

Схрещування визначають, як спаровування тварин різних порід та видів.

Схрещування тварин різних порід називається міжпородним, а різних видів - міжвидовим.

Залежно від мети, виділяють наступні види міжпородного схрещування: поглинальне, ввідне, відтворювальне, промислове і перемінне.

Поглинальне схрещування передбачає парування тварин двох порід - малопродуктивної (поліпшуваної) і високопродуктивної (поліпшуючої) протягом 4-5 поколінь. Застосовують для докорінного покращення малопродуктивних порід.

Ввідне - це одноразове спаровування маток поліпшуваної породи з плідниками поліпшуючої породи. Застосовують для покращення порід без їх докорінної зміни.

Відтворювальне схрещування - це парування тварин двох чи кількох порід з метою поєднання їх цінних якостей в одній новій. Це основний метод виведення порід сільськогосподарських тварин.

Промислове схрещування ґрунтується на паруванні тварин різних порід з метою одержання гетерозисних помісей першого покоління з підвищеною продуктивністю. Різновидністю промислового схрещування є перемінне схрещування, основна мета якого - це максимально посилити і використати цінні особливості одержуваних помісей першого покоління. Для цього помісних маток першого покоління спаровують з плідниками однієї з вихідних порід, у другому поколінні - з плідниками іншої вихідної породи і т. д.

Міжвидове схрещування передбачає парування тварин різних видів. Таке схрещування називають ще гібридизацією. У практиці сільського господарства найпоширеніша промислова гібридизація з метою одержання робочих користувальних тварин з проявами ефекту гетерозису. Наприклад, схрещуючи осла з кобилою отримують сильного і витривалого гібрида - мула, а схрещування жеребця з ослицею дає - лошака. Одержувані гібриди не здатні до розмноження. Рідше використовують гібридизацію для докорінної зміни деяких видів тварин. Так, власне велику рогату худобу схрещують із зебу, буйволами, яками тощо. Так, схрещування самців яків з коровами великої рогатої худоби дає гібрида, який називають хайник.

Хімічний склад кормів

Годівля сільськогосподарських тварин базується на знаннях хімічного складу кормів, фізіології тварин, перетравності і поживності кормів.

Кормами називають продукти, що містять поживні речовини в засвоювальній формі і не впливають шкідливо на організм тварин.

Корми мають певний хімічний склад і поживність, які визначають його якість.

Поживні речовини кормів - це органічні та мінеральні речовини (білки, жири, вуглеводи, вітаміни, макро- і мікроелементи, та ін.), необхідні для годівлі тварин.

Отже, якість корму залежить від його хімічного складу.

У кормах виділяють такі компоненти - суху речовину і воду, а також органічну і мінеральну частини.

Вміст такого неорганічного компоненту корму, як води коливається в широких межах - від 4 до 95%. Багато її в траві - 75-85%, силосі - 60-80%, коренебульбоплодах - 75-90%, водянистих кормах (барді, вижимках, жомі) - 82-95%, незбираному та збираному молоці - 87-92%, мало в сіні та в соломі - 15-17%, зерні - 13-15%, макусі, шроті, трав"яному борошні, сухих дріжджах - 5-10%. Вміст води в кормах впливає на їх поживність та зберігання. Чим більше води, тим нижча їх поживність і вони швидше псуються.

Суха речовина є основною поживною частиною корму, яка включає органічні речовини і мінеральні елементи.

Органічні речовини складають основну масу корму і представлені азотистими (протеїн), безазотистими (жири і вуглеводи) та біологічно активними речовинами (вітаміни, гормони, ферменти).

Азотисті речовини корму - це сирий протеїн, який є найбільш важливою частиною корму і має в своєму складі білки, вільні амінокислоти і небілкові азотисті сполуки - аміди. Білки - високомолекулярні органічні речовини, які складаються із амінокислот. Вони бувають прості (протеїни), побудовані лише з амінокислот, і складні (протеїди), які складаються з простих білків та речовин небілкової природи (вуглеводів, жирів, нуклеїнових кислот, фосфору та інших елементів). До амідів відносяться проміжні продукти синтезу й руйнування білків.

За вмістом протеїну корми значно різняться. Багаті на протеїн корми тваринного походження - кров"яне борошно - 70-80%, м"ясо-кісткове борошно - 30-40%, сухі дріжджі - 45-50%, макуха і шрот - 30-45%, зерно бобових 20-30%. У зерні злакових міститься в середньому 8-12% протеїну. Мало протеїну в коренебульбоплодах - 0,5-2,5%, жомі - 1,2-1,5%, соломі - 4-6%.

Протеїн корму має дуже важливе значення для життєдіяльності організму тварини. Він необхідний для синтезу білків тіла, молока, яєць. Ферменти, гормони, імунні тіла - це також білки, що виконують каталітичну, регуляторну, захисну та інші функції в організмі.

До біологічно активних речовин (БАР) кормів належать вітаміни, ферменти, гормони. Серед БАР виключно велике значення належить вітамінам, які в тваринному організмі беруть участь у каталітичних реакціях і регуляції всіх життєвих процесів. Нестача в кормах вітамінів, в першу чергу A, C, комплексу B, D тощо та інших БАР, спричиняє важкі порушення життєдіяльності тваринного організму, тому важливо знати їх вміст в кормах.

Безазотисті речовини корму об"єднують у своєму складі вуглеводи і жири.

Вуглеводи в кормах представлені клітковиною і безазотистими екстрактивними речовинами (БЕР).

Сира клітковина - це складова частина рослинних клітинних оболонок, до складу якої входять, крім целюлози, геміцелюлоза, пектинові речовини тощо. Вона важко перетравлюється, тому що в травних соках тварин немає ферментів, які б забезпечили її розщеплення. Такі ферменти виділяють лише мікроорганізми, що є в шлунково-кишковому тракті. Найкраще використовують клітковину жуйні, що мають чотирикамерний шлунок з багатою мікрофлорою.

У годівлі тварин клітковина має важливе значення, як баластна речовина, подразник рецепторів шлунково-кишкового тракту, що сприяє кращому виділенню травних соків та перистальтиці шлунка і кишечника. Найбільше клітковини міститься в соломі - 40-45%, сіні та полові - 20-35%. У зернових кормах - 2-10%, висівках і деяких видах макух - 11-16%. Мало її в коренебульбоплодах (близько 1%) і зовсім немає в кормах тваринного походження.

До групи безазотистих екстрактивних речовин в основному відносять цукри, крохмаль, глікоген, частину пектинових речовин і геміцелюлоз, камеді (рослинний клей) і органічні кислоти. Найбільше кормове значення мають цукри і крохмаль. Безазотисті екстрактивні речовини в організмі тварини використовуються, як основне джерело енергії. Крім того, вони необхідні для синтезу деяких амінокислот, біологічно активних речовин, молочного цукру, жирів.

Багато цукрів містять цукрові буряки - до 17%, морква 6-8%, з відходів промислового виробництва - меляса - до 60%. Крохмалю багато в картоплі - до 25%, зерні - 40-70%.

Вміст жиру (ліпідів) в кормах коливається в широких межах. У м"ясо-кістковому та рибному борошні кількість жиру може сягати 15%. У макусі його міститься 6-8%, зерні вівса і кукурудзи 4-6%, а в коренебульбоплодах лише до 0,1-0,2%.

Жири кормів дають в 2,25 раза більше енергії, ніж інші поживні речовини, з ними до організму надходять жиророзчинні вітаміни (A, D, E, K) і незамінні жирні кислоти - лінолева, ліноленова і арахідонова. Жири сприяють більш економній витраті протеїнів і відіграють запасаючу роль у тваринному організмі.

Мінеральні речовини кормів у організмі тварин включаються в склад ферментів, білків, кісткової, нервової тканин тощо, приймають участь у процесах травлення, обміну речовин і енергії та необхідні для його нормального функціонування. У тваринних тканинах знайдено більше 60 хімічних елементів. Основні макроелементи (вміст більше 0,01%) - Са, Р, Nа, Сl і К та мікроелементи (вміст менше 0,01%) - Fe, Cu, Zn, Mg і інші.

Мінеральна частина корму (зола), крім оксидів металів і ангідридів кислот (чиста зола), містить і домішки - частинки вугілля, пісок, кремнієву та вугільну кислоти тощо. Золи більше в стеблах і листках і менше в зерні та плодах.

Хімічний склад корму може змінюватись в досить широких межах Залежно від: ґрунтово-кліматичних умов вирощування рослин, удобрення ґрунту, сорту і виду кормової рослини, агротехніки вирощування і фази заготівлі, способу збирання, збереження, переробки тощо.

Класифікація кормів за походженням

Сільськогосподарським тваринам згодовують різноманітні корми, які відрізняються за складом і поживністю та належать до різних класифікаційних груп.

Корми групують залежно від їх походження та найбільш важливих якостей (вмісту поживних речовин в одиниці маси, фізичних властивостей, фізіологічного впливу та ін.).

За походженням (за основу взята класифікація Г.О. Богданова) корми поділяють на зелені, соковиті, грубі, концентровані, кормові відходи технічних виробництв, харчові відходи, корми тваринного і мікробіологічного походження, мінеральні, небілкові азотисті та інші добавки, вітамінні корми, антибіотики.

Зелені корми являють собою зелену масу, яку згодовують тваринам на пасовищі і в скошеному вигляді. На зелений корм вирощують бобові і злакові культури та їх суміші - горох, вику, кукурудзу, жито, овес, злакові і бобові трави, а також соняшник, ріпак і деякі інші.

Соковиті корми. До цієї групи відносяться силосовані корми, сінаж, коренебульбоплоди та баштанні культури.

В Україні з коренебульбоплідних і баштанних культур вирощують кормові буряки, кормову моркву, брукву, турнепс, картоплю, кормові гарбузи, кабачки та кавуни.

Силосовані корми - це вищезгадані соковиті корми, що зберігаються за рахунок консерванта - молочної кислоти, яка накопичується під час силосування в результаті молочно-кислого бродіння.

Грубі корми - це сіно природних і штучних сінокосів - сіно бобових і злакових трав, сінне і трав"яне борошно, сінаж, солома зернових культур.

Зелені, соковиті й грубі корми називають ще об"ємними.

Концентровані корми містять в 1 кг понад 0,65 корм. од. До цієї групи відносяться зернові злакові і бобові корми (ціле і дроблене зерно, дерть, борошно), концентратні комбікорми і деякі відходи технічних виробництв (макуха, шроти, висівки, зернова січка, солодові ростки, тощо). Концентратні комбікорми - це суміші різних сухих подрібнених зернових кормів з добавками мінеральних речовин, вітамінів, антибіотиків та інших біологічно активних речовин. Концентратні комбікорми призначені для доповнення основного раціону з грубих і соковитих кормів.

Часто на основі різних кормових компонентів та мікродобавок виготовляють повнораціонні комбікорми, що повністю забезпечують потребу тварин у азотистих, безазотистих, мінеральних та біологічно активних речовинах. При виготовленні повнораціонних комбікормів, на відміну від концентрат них комбікормів, широко використовують борошно з соломи і трав, жом буряковий сухий, більшу різноманітність мінеральних та біологічно активних компонентів тощо.

Кормові відходи технічних виробництв - це побічні продукти переробки сільськогосподарської сировини на підприємствах цукробурякового, олійного, борошномельного, пивного і спиртового виробництв. До них належать: жом, меляса, макуха та шроти, кормові фосфатиди, висівки, січка, борошняний порох, зернова лузга, пивна дробина, пивні дріжджі, барда хлібна і картопляна тощо.

Харчові відходи - це відходи громадського та індивідуального харчування населення. До них відносять очистки від картоплі й овочів, залишки м"яса, риби, фруктів та залишки готових страв.

Корми тваринного походження - це відходи м"ясокомбінатів (м"ясне, м"ясо-кісткове, кров"яне борошно), рибних промислів (рибне борошно), молочної (цільне, збиране і сухе молоко, сироватка).

Корми мікробіологічного походження - це різні кормові добавки - джерела білка й амінокислот. Мікробіологічна промисловість виробляє білково-вітамінні добавки (БВД) та дріжджі.

Мінеральні добавки - це, в першу чергу, солі Са, P, Na (крейда, борошно черепашок, ди- і моноамонійфосфат, мононатрійфосфат, кухонна сіль) та деяких інших елементів. Особливу групу мінеральних добавок складають білково-вітамінно-мінеральні добавки (БВМД) і премікси. БВМД призначені для покриття нестачі протеїну, вітамінів і мінеральних речовин у раціонах. Премікси - це мінерально-вітамінні добавки, які випускають з наповнювачем (кормове борошно, висівки, сухі дріжджі).

Вітамінні корми та препарати дають тваринам в зимовий період. До вітамінних кормів відносять вітамінне та трав"яне борошно, моркву, силос, хвойне борошно, дріжджі, а також БВД, БВМД і премікси.

Вітамінні препарати виробляють на промислових підприємствах шляхом хімічного і мікробного синтезу. Сюди відносять масляний концентрат вітаміну A, D2, D3, риб"ячий жир (вітамін D), сухий препарат вітаміну A, D3, комбіновані препарати - тетравіт тощо.

Кормові небілкові азотисті добавки використовують як джерело аміаку для бактеріального синтезу білка в рубці жуйних тварин. Такими добавками є карбамід, вуглеамонійні солі (ВАС) - карбонат і бікарбонат амонію, а також ацетат амонію, 25%-ва аміачна вода, деякі види БВМД і ін.

Антибіотики - це продукти діяльності специфічних організмів, які пригнічують і вбивають хвороботворні мікроорганізми. У тваринництві використовують біоміцин, тетрациклін, гризин, бацитрацин тощо.

Процес травлення у тварин та властивості корму, пов"язані з ним

Правильна годівля тварин - це основа підвищення їхньої продуктивності та зниження собівартості продукції. Годівля повинна враховувати не тільки властивості корму, а й фізіологічні основи його перетравлення і засвоєння твариною.

Травна система тварин складається з органів ротової порожнини, глотки, стравоходу, шлунка, тонкого і товстого кишечників та залоз - печінки і підшлункової.

Процес травлення у жуйних тварин (велика рогата худоба, вівці) розпочинається в ротовій порожнині, де корм пережовується і змочується слиною. Слина містить ферменти амілазу і мальтазу, що розщеплюють вуглеводи.

Пережована кормова маса проковтується і через глотку й стравохід ,попадає у перший відділ шлунку - рубець і, пізніше, - сітку. Рубець, сітка, а також наступний відділ шлунку жуйних - книжка, які називають ще передшлунками, заселені бактеріями (1-10 млрд. шт. на 1 г вмісту) та інфузоріями (1-2 млн. на 1 г вмісту). Мікроорганізми виділяють ферменти, які розщеплюють целюлозу та інші вуглеводи до низькомолекулярних жирних кислот - пропіонової, оцтової, масляної. Ці кислоти, всмоктуючись у кров тварин, є джерелом енергії та попередниками для синтезу складових частин молока.

Набубнявілий і розм"яклий корм з рубця і сітки відригується назад у ротову порожнину і ще раз пережовується. Період відригувань триває 40-50 хв і повторюється 6-8 раз на добу. Повторно пережований корм знову проковтується і попадає в сітку та книжку, де продовжується його перетравлення та часткове зневоднення.

Далі травна маса попадає в останній відділ шлунку жуйних - сечуг, або власне шлунок, де вона піддається дії шлункового соку. Сік містить соляну кислоту і фермент пепсин, під дією якого білки корму розщеплюються до пептидів і пептонів.

З сечуга харчова маса, або хімус, направляється у дванадцятипалу кишку тонкого кишечника, де під дією ферменту підшлункової залози - трипсину, білки і пептони розщеплюються до амінокислот. Тут же, під дією жовчі, яка омилює продукти травлення і ферменту ліпази жири розщеплюються до водорозчинних жирних кислот і гліцерину.

Основна маса поживних речовин засвоюється в тонкому кишечнику, всмоктуючись через епітелій, але цей процес, та особливо зневоднення, продовжується також і в товстому кишечнику. Через пряму кишку товстого кишечника й анальний отвір неперетравлені рештки видаляються.

Травлення у жуйних триває 26-36 год, а у свиней - 16-18 год, птиці - 4-6 год.

У організмі тварини засвоюються не всі поживні речовини з"їденого корму, тому його якість визначається не тільки хімічним складом, а й ступенем перетравності.

Перетравність корму - це процес розщеплення корму на складові частини, які засвоюються організмом тварини та видалення неперетравлених решток. Чим більше перетравних речовин у кормі, тим вища його поживність.

Ступінь перетравності поживних речовин корму виражають коефіцієнтом перетравності, який визначають як відношення кількості перетравлених організмом поживних речовин, тобто засвоєних, до загальної їх кількості у кормі у відсотках. На практиці перетравність різних кормів оцінюють за перетравністю складових частин - клітковини, протеїну, жиру тощо у дослідах на тваринах за різницею між кількістю речовин, спожитих ними в кормі та виділених у калі. Перетравність корму, в свою чергу, залежить не тільки від його хімічного складу, а й від виду і віку тварини, кількості та якості корму, його підготовки, тощо. Наприклад, коефіцієнт перетравності клітковини кукурудзяного силосу великою рогатою худобою становить 71%, а свиньми лише 18%.

Поживність кормів. Нормована годівля тварин

Основним показником якості корму є його поживність, під якою розуміють комплексний показник, який характеризує властивість корму задовольняти потребу тварин в енергії та поживних речовинах.

Корми оцінюють за загальною енергетичною поживністю - це кормова одиниця, крохмальний еквівалент і ін.; енергетичною поживністю - обмінна енергія, перетравна, чиста енергія; протеїновою поживністю; мінеральною поживністю; вітамінною поживністю.

У нашій країні загальну поживність різних кормів виражають кормовими одиницями. За одну кормову одиницю взято поживність 1 кг вівса середньої якості, під час згодовування якого зверх підтримуючого раціону у дорослого вола відкладається 150 г жиру, або 1414 Ккал чистої енергії. Всі інші корми порівнюють за поживністю з 1 кг вівса. Наприклад, 1 кг зерна кукурудзи за загальною поживністю дорівнює 1,34 кормової одиниці, 1 кг моркви - 0,27 кормової одиниці. Це означає, що 1 кг вівса за загальною поживністю можна замінити 0,75 кг кукурудзи або 3,7 кг моркви.

Підтримуючим вважається такий рівень годівлі тварин у непродуктивному стані, під час якого вона не змінює своєї маси. Визначають поживність корму в кормових одиницях, виходячи з хімічного складу корму і коефіцієнтів перетравності. На їх підставі обчислюють вміст перетравних поживних речовин. Останні перемножують на коефіцієнт переводу їх у кормові одиниці і роблять поправку на повноцінність концентратів і коренебульбоплодів та сирої клітковини грубих і зелених кормів та продуктів їх переробки (силос, сінаж, трав"яне борошно).

Зважаючи на те, що оцінка поживності кормів у вівсяних кормових одиницях має ряд недоліків (продуктивна дія поживних речовин встановлена лише для відгодівлі дорослих волів, а рекомендована для всіх видів тварин без врахування складу раціону, віку, напряму продуктивності тощо), І.С. Попов та О.П. Дмитроченко запропонували оцінювати поживність кормів за енергетичним критерієм - величиною обмінної енергії.

Обмінна енергія виражається у МДж (раніше виражали у енергетичних кормових одиницях (ЕКО)) і визначається для кожного виду тварин окремо. Наприклад, поживність 1 кг зеленої маси люцерни становить 0,22 кормових одиниць загальної поживності, або 1,75 МДж обмінної енергії для великої рогатої худоби, 1,99 МДж обмінної енергії для свиней, 1,98 МДж обмінної енергії для овець.

Протеїнову поживність визначають за кількістю та якістю протеїну в кормах. Вміст сирого або перетравного протеїну виражають у відсотках, в грамах на 1 кг натурального корму або сухої речовини.

Мінеральна поживність корму визначається кількістю мінеральних речовин, які надходять в організм тварини з кормами і частково з питною водою.

Крім загальної кількості мінеральних речовин, у раціонах тварин визначають співвідношення між окремими елементами. Співвідношення між кальцієм і фосфором повинно становити 1,5-2:1, тобто на одиницю фосфору потрібно 1,5-2 одиниці кальцію.

Вітамінна поживність корму. Вітаміни входять до складу кормів у дуже малих кількостях, але відіграють важливу роль у регулюванні процесів обміну речовин в організмі. Вони є в складі багатьох ферментів. Нестача вітамінів під час годівлі викликає порушення обміну речовин в організмі, сповільнює ріст, знижує продуктивність, плодючість, життєздатність приплоду, опірність організму тварин різним захворюванням.

Недогодовування, як і перегодовування, негативно позначається на організмі тварин, підвищує собівартість продукції тощо. Тому важливе значення в сільському господарстві має нормована годівля тварин.

Нормованою годівлею називають фізіологічно повноцінну і економічно вигідну годівлю тварин, за якої тварини отримують всі необхідні поживні речовини в потрібній кількості.

Основним завданням нормованої годівлі сільськогосподарських тварин є забезпечення повної реалізації їх генетичного потенціалу продуктивності за економного витрачання кормів.

На основі потреби тварин в енергії і поживних речовинах протягом певного часу, встановлюють норму годівлі. В довідниковій літературі частіше всього норму годівлі подають на одну добу, з врахуванням ваги тварини, віку, фізіологічного стану, продуктивності тощо.

На підставі норм годівлі складають кормові раціони. Кормовим раціоном називають набір певних кормів у відповідній кількості, які згодовуються тваринам, згідно норми годівлі. Кормовий раціон, як і норма годівлі, охоплює певний проміжок часу - добу, декаду, місяць, рік.

За поживністю кормовий раціон повинен обов"язково відповідати нормі годівлі, а також бути достатнім за масою, враховувати певні особливості тварин (масу, вік, рівень продуктивності тощо), наявність певних кормів у господарстві, кліматичні умови тощо.

У виробничих умовах, як правило, раціони складають для групи тварин певної статті, маси, віку та продуктивності, і таку годівлю називають груповою. Для такої годівлі формують більш-менш однорідні групи тварин, визначають норму і складають раціон із розрахунку на середню голову.

Відповідно до питомої ваги окремих кормів у складі раціонів виділяють різні типи годівлі тварин. Наприклад, для дійних корів за кількістю концентратів розрізняють концентратний, напівконцентратний, малоконцентратний і об"ємистий типи годівлі.

Господарське значення і біологічні особливості великої рогатої худоби

Скотарство - це провідна галузь тваринництва, яка займається вирощуванням великої рогатої худоби. В Україні завдяки функціонуванню цієї галузі народного господарства отримується 99% молока і 40% м"яса від загальних об"ємів виробництва цих продуктів.

Предком всіх порід великої рогатої худоби є азіатський і європейський тури. Одомашнення худоби спочатку розпочалося в субтропічних країнах Азії та Африки (8-9 тис. років тому), а потім в Європі (5-6 тис. років тому).

Біологічні властивості великої рогатої худоби дозволяють до 15-18 місячного віку досягати маси 450-500 кг.

Забійний вихід м"яса, що визначається як відношення маси харчових продуктів після забою тварини до загальної маси тварини перед забоєм, виражене у відсотках, для великої рогатої худоби становить 50-70%.

Рекордні показники надою молока сягають 20-25 тис. кг молока в рік та до 100 кг на добу. Лактаційний (дійний) період триває 300- 305 днів, сухостійний - 60-65 днів.

Тварини досягають господарської зрілості у 16-19-місячному віці і використовуються, як правило, до 10-12-річного віку. Період тільності 280-285 днів. Теля народжується одне, рідше двоє і більше.

Травна система великої рогатої худоби, як жуйних тварин з багатокамерним шлунком, дозволяє згодовувати їм дешеві об"ємні корми, які добре перетравлюються. У скотарстві з високою ефективністю використовуються такі грубі корми, як трава, силос, сінаж, сіно, солома та ін.

Скотарство - це джерело цінних органічних добрив, основним з яких є підстилковий гній, на долю якого в Україні, серед органічних добрив, припадає 70%. За рік одна корова продукує до 10 т гною.

Біологічні особливості великої рогатої худоби дозволяють широко використовувати механізацію в скотарстві, що дає можливість організувати виробництво молока та м"яса на основі промислової технології.

Поголів"я великої рогатої худоби в Україні одне з найчисельніших із сільськогосподарських тварин. Наприклад, лише в Тернопільській області на сьогоднішній час нараховується близько 600 тис. голів худоби.

Племінна робота та породи великої рогатої худоби

Племінна робота в скотарстві має свої особливості, які пов"язані з напрямком продуктивності тварин.

Так, в молочному скотарстві, поряд з поліпшенням породності і збільшенням молочної продуктивності, племінну роботу проводять у напрямку підвищення жирності молока і зниження затрат кормів на виробництво продукції.

Основні показники, за якими ведуть відбір і підбір у молочному скотарстві, є величина надою, вміст жиру і білка в молоці, жива маса, вирівняність лактації, оплата корму, відтворна здатність, племінні якості, стійкість до захворювань. Особливе значення має пристосування до машинного доїння.

Племінна робота з великою рогатою худобою м"ясного напрямку використання спрямована на підвищення м"ясних якостей та скороспілості тварин.

У м"ясному скотарстві основою відбору є конституційно-виробничий тип в цілому, враховується жива маса і особливості екстер"єру, приріст живої маси і оплата корму.

У світі розводять біля 300 порід великої рогатої худоби. В Україні зустрічається близько 60 порід та породних груп. Залежно від основного напрямку використання, породи великої рогатої худоби поділяють на молочний, м"ясо-молочний, або комбінований, і м"ясний напрямки продуктивності.

Тварини молочного напрямку продуктивності мають дещо розтягнутий тулуб, кутасті форми тіла, легку голову з тонкими рогами, високу і нешироку холку, велику відстань між ребрами, тонку шкіру. На добре розвинутому череві сильно виражені молочні вени, які прямують до об"ємного вимені. Загальна тілобудова молочної корови наближається до зрізаного конуса.

Породи м"ясного напрямку продуктивності характеризуються компактним тулубом, добре розвинутою мускулатурою, товстою шкірою. Передня, середня і задня частини тулуба розвинуті приблизно однаково. Тваринам характерна товста і коротка шия, голова мала з короткими рогами, проміжки між ребрами невеликі, холка, спина і поясниця широкі, ноги короткі. Вим"я слабо виражене. Надої молока невеликі - 1,5 - 3 тис. кг в рік. Жирність молока 3,8-4,5%. Тварини цього напрямку продуктивності добре відгодовуються, швидко ростуть, під час забою вихід м"яса становить 60-70%.

В Україні розводять породи великої рогатої худоби різних напрямків продуктивності. З порід молочного напрямку найбільш поширені - червона степова, чорно-ряба породи, а також в меншій мірі є білоголова українська, червона польська, айширська, голштино-фризька, червона датська, голландська та ін.

Червона степова порода становить близько 39% поголів"я тварин молочного напрямку використання. Виведена складним схрещуванням тварин місцевої сірої степової породи із західноєвропейськими породами в середині 18 століття.

Тваринам цієї породи характерна червона масть. Жива маса корів 480-520, биків 800-900 кг. Молочна продуктивність корів 3-3,8 тис. кг в рік, жирність молока 3,7%. Кращі корови-рекордистки дають за 300 днів лактації від 9 до 12,4 тис. кг молока жирністю 3,3-4,1%. Забійний вихід м"яса близько 60 %.

Для покращення породи використовують биків голштинської і айширської порід.

Чорно-ряба порода виведена шляхом поглинального схрещування місцевих українських порід із голландською худобою. Це друга за чисельністю молочна порода в Україні.

Масть тварин - чорна з білим ряба. Жива маса корів 500-550 кг, биків 850-950 кг. Молочна продуктивність 3,5-4,5 тис. кг молока в рік. Рекордні надої сягають 17,5 тис. кг. Жирність молока 3,7%. Тварини добре пристосовані до машинного доїння. Забійний вихід м"яса 53-60%.

Для виведення нової чорно-рябої породи, яка б давала 6-7 тис. кг молока, в Україні використовують бугаїв голштинської породи.

Червона польська порода виведена в 19 столітті у Польщі схрещуванням місцевої худоби з бугаями ангельнської і датської порід, а пізніше в окремих районах з шведською червоно-рябою породою.

В Україні червону польську худобу розводять у господарствах західних областей. Худоба червоної масті, інколи з білими плямами на вимені та череві. Тварини витривалі й пристосовані до місцевих умов годівлі, але дрібні та з бідною мускулатурою. Продуктивність корів становить 2,6 тис. кг молока жирністю 3,7-3,9%.

За останні роки поліпшення породи велось шляхом схрещування з худобою різних порід.

Породи м"ясо-молочного, або комбінованого, напрямку продуктивності в господарствах України представлені переважно симентальською породою (37% м"ясо-молочного поголів"я). У меншій мірі зустрічаються лебединська, бура карпатська, сіра українська породи. Тварини цих порід поєднують ознаки як молочних, так і м"ясних порід.

Симентальська породавеликої рогатої худоби виведена у Швейцарії у 18 столітті та є досить поширеною у всьому світі. В Україну завезена наприкінці 19 століття.

Масть тварин кремово-біла ряба, рідше червоно-ряба. Породі характерні розвинуті м"язи і міцний кістяк. Жива маса корів близько 500 кг, биків до 1 т. Молочність 3-3,8 тис. кг, за жирності 3,7-3,9%. Забійний вихід м"яса 50-65%.

На основі симентальської породи зараз створюється нова червоно-ряба порода молочного напрямку використання.

Лебединська порода виведена схрещуванням місцевої сумської худоби із тваринами швіцької породи, яку завезли із Швейцарії.

Масть різна, частіше темно-сіра. Жива маса корів 500-550 кг, биків - 1 т. Річний надій молока 3,2-3,7 тис. кг, жирність 3,8-3,9%. Забійний вихід м"яса 53%.

Худобу лебединської породи схрещують із тваринами швіцької породи американської селекції та з тваринами джерсейської породи. Кінцевою метою такого схрещування є створення нової молочної породи.

До порід м"ясного напрямку продуктивності належать герефордська, шортгорнська, шароле, калмицька, казахська білоголова та інші породи, які мало поширені в Україні.

Шортгорнська порода походить від місцевої худоби, яка розводилась в Англії. За продуктивністю серед шортгорнів виділяють молочно-м"ясний і м"ясний типи. В нашу країну ця порода була завезена в 30-х роках 20-го століття.

За інтенсивної годівлі в 15 місяців тварини досягають живої маси до 500 кг. Маса дорослих корів 550-580 кг, биків - 900-950 кг. Забійний вихід м"яса 65%. Молочність корів до 3 тис. кг молока жирністю 3,8%.

Тварини шортгорнської породи широко використовувались для виведення та удосконалення місцевих вітчизняних порід. Зараз ведеться робота із створення високопродуктивного м"ясного типу шортгорнів.

Годівля і утримання худоби

Для годівлі великої рогатої худоби використовують різні корми рослинного і тваринного походження. Особлива увага під час складання раціонів приділяється вмісту перетравного протеїну та незамінних амінокислот - лізину, метионіну, триптофану. Корми з високим вмістом вуглеводів у раціоні великої рогатої худоби нормалізують процеси травлення, запобігають утворенню в шлунку тварин отруйних газів. Розщеплення клітковини дає речовини, які використовуються в молокоутворюючих процесах.

Для високопродуктивних дійних корів раціони балансуються за вмістом Ca, P, Mg, K і S, а також іншими елементами. В раціоні повинні бути в достатній кількості і вітаміни, нестачу яких ліквідовують вітамінними кормами та синтетичними препаратами.

На склад молока і його кількість сприятливо впливають якісні зелені корми, сіно, сінаж, силос, коренеплоди і більшість концентрованих кормів. Деякі корми надають молоку специфічного присмаку і можуть погіршувати якість масла і сиру (наприклад, турнепс, бруква, ріпак, дика редька, полин, дика цибуля і часник).

Потреба дійних корів у поживних речовинах залежить від рівня продуктивності, вмісту жиру в молоці, живої маси тварин, їх віку і вгодованості, а також фізіологічного стану. Для корів виділяють основні чотири періоди фізіологічного стану, різні за умовами годівлі: сухостійний період (60-65 днів); перший період лактації (перші 100 днів лактації); другий період лактації (другі 100 днів); третій період лактації (останні 100-105 днів).

Дійний період у корови розпочинається після народження теляти. У день отелення корові дають досхочу високоякісного сіна і до 15 літрів теплої підсоленої води. На другий і третій день до сіна додають 1-1,5 кг концентрованих кормів у вигляді пійла. Потім до раціону поступово включають інші корми з розрахунком, щоб на 10-15-й день після отелення корова одержувала повну їх норму.

Після отелення корови проводять її роздоювання, яке включає комплекс заходів, спрямованих на підвищення молочної продуктивності корів. До них відносяться: організація повноцінної годівлі тварин з поступовим зростанням кількості кормів і їх авансуванням з розрахунку на 4-6 кг молока понад фактичний надій (2-3 корм. од.), застосування правильного доїння з масажем вимені, раціональне утримання тощо. Додатковими кормами під час авансування є коренебульбоплоди, але найчастіше концентрати.

Влітку роздоювання корів проводять тільки за безперебійного забезпечення їх досхочу зеленою масою і підгодівлі концентратами та мінеральними добавками.

Після роздоювання корів до наміченої продуктивності годівлю організовують так, щоб досягнутий рівень протримався якнайдовше. Не рідше двох разів на місяць раціони для молочних корів слід корегувати відповідно до їх продуктивності поступовим зменшенням даванки концентрованих кормів.

Норми годівлі дійних корів встановлюють з урахуванням живої маси, добового надою і жирності молока. Тільним коровам в останні два місяці лактації в зв"язку з підвищеним обміном речовин і ростом плода норми годівлі збільшують на 5-10%. Коровам нижчесередньої вгодованості і первісткам необхідно збільшувати норму на одну і більше корм. од. Збільшують або зменшують норму годівлі на 0,4-0, ......

Страницы: [1] | 2 |




 




 

Записник:
Вибранні реферати  

Рефератів в нашій базі:
Рефераты: 16675
Розділи у алфавытному порядку:
АБВГДЕЖЗ
ИЙКЛМНОП
РСТУФХЦЧ
ШЩЪЫЬЭЮЯ

 

Підказка: Тваринництво | Реферат

TextReferat © 2019 - Реферати українською мовою, українські реферати на нашому сайті ви можете скачати безкоштовно, також можете перед завантаженням ознайомитись за потрібним вам рефератом. Якщо ви не можете знайти потрібний вам реферат, користуйтесь пошуком.