Головна   Додати в закладки Тваринництво | Реферат


Реферати українською мовою | реферати на українській мові Реферати українською мовою | реферати на українській мові
 Пошук: 

 

 




Тваринництво - Реферат


Категорія: Реферати
Розділ: Біологія
Розмір файла: 97 Kb
Кількість завантажень:
536
Кількість переглядів:
19031
Описання роботи: Реферат на тему Тваринництво
Дивитись
Скачати


5 корм. од. на кожні 10 кг молока, якщо його фактична жирність більша або менша на 0,5% від вказаної в таблиці норм годівлі.

Раціони для корів складають з наявних у господарстві кормів. На 100 кг живої маси згодовують 0,5-2 кг грубих кормів, 5- 10 кг соковитих, в тому числі 7-8 кг високоякісного силосу. У раціонах з сіном доброї якості близько 25-30% грубих кормів можна замінити високоякісною соломою ярих. За великих даванок соковитих кормів, і особливо силосованих, грубих дають мінімальну кількість (до 0,5 кг на 100 кг живої маси) і, навпаки, під час максимальних даванках грубих дають мінімальну кількість соковитих кормів. В обох випадках корова отримує достатню кількість сухих речовин.

Даванку концентрованих кормів орієнтовно встановлюють з розрахунку на 1 кг молока та величини надою. Так, за 10-кілограмового надою дають до 100 г концентратів в розрахунку на 1 кг молока, за надою від 10 до 15 кг - 100-150 г, від 15 до 20 кг - 150-200 г, від 20 до 25 - 250-300 г, а за надою 25 кг і вище - 300-350 г (до 500 г). Часто даванку концентратів збільшують в більшій мірі.

Для складання раціонів важливо врахувати, що за силосного типу годівлі треба включати корми, які багаті на легкоферментуючі вуглеводи - цукрові, напівцукрові або кормові буряки. Цукрових буряків коровам слід давати 0,6-0,8 кг на 1 кг молока, але не більше 15-18 кг на добу. Кормових ж буряків - згодовують до 2-2,5 рази більше, ніж цукрових.

Свіжого жому дійним коровам дають до 10 кг на добу, кислого - до 5 кг.

Забезпечення корів цукром визначають за співвідношенням його до перетравного протеїну - оптимальне відношення цукру до протеїну коливається в межах 0,8-1,2:1.

За норми вміст сирої клітковини в сухій речовині повинен бути в межах 20-22%.

Потреба корів у кальції в розрахунку на одну кормову одиницю раціону коливається в межах 6-7 г, у фосфорі - від 4 до 5 г.

Дійні корови відчувають підвищену потребу у вітамінах. У розрахунку на одну кормову одиницю їхнього раціону повинно припадати 40-50 мг каротину і від 900 до 1200 ІО вітаміну D.

Під час згодовування кормів з годівниць спершу дають концентрати, потім соковиті і в кінці грубі, але можна згодовувати і їх суміш. Часто на основі різних кормових компонентів та добавок виготовляють повнораціонні комбікорми, які повністю забезпечують потреби тварин у поживних речовинах і енергії.

Роздавання кормів рекомендують проводити після доїння.

У літній період основу раціонів становлять зелені корми. Під час випасання корови за добу споживають до 60-70 кг зеленої трави. В цей період тваринам додатково згодовують концентрати, мінеральні добавки, а також, в разі потреби, силос або сінаж.

У сухостійний період перед отеленням необхідно організувати повноцінну годівлю корів для нормального росту плоду, розвитку вимені, відкладання поживних речовин в прозапас тощо.

Добовий раціон тільних сухостійних корів орієнтовно повинен включати 3-6 кг якісного сіна, 15-20 кг силосу, 5-10 кг коренеплодів і 1-3 кг концентратів. У літній період такі тварини, крім випасання, підгодовуються 2-3 кг концентратів.

Для биків-плідників годівля повинна бути індивідуальною, а раціон складають з врахуванням інтенсивності використання, віку і живої маси. На 1 корм. од. корму в раціоні бика повинно припадати 140 г перетравного протеїну, 7 г Са, 6 г Р і 70-90 мг каротину.

Утримують велику рогату худобу утримують залежно природноекономічних умов і технології виробництва продукції за різними системами: стійлово-пасовищною, стійлово-табірною і стійлово-вигульною.

Для стійлово-пасовищної системи характерно, що тварин цілий рік утримують в спеціально обладнаних приміщеннях - корівниках, а в літній період ще й щоденно виганяються на пасовища.

Стійлово-табірне утримання практикується в районах з обмеженими площами пасовищ. Зимою худобу утримують в корівниках, а протягом всього літа в літніх табірних приміщеннях поблизу кормових угідь. Тварин в літній період годують в основному скошеними зеленими кормами і силосом, інколи використовують недалеке випасання.

Стійлово-вигульна система передбачає утримання худоби в приміщеннях і на вигульних площадках біля ферм протягом всього року.

На промислових сільськогосподарських підприємствах застосовують - прив"язне і безприв"язне утримання великої рогатої худоби з різними модифікаціями.

Під час утримання на прив"язі корів розміщують у 2 або 4 ряди по 50 голів в кожному. Приміщення обладнуються годівницями із вмонтованими в них автопоїлками і прив"язями для кожної тварини, транспортерами для збирання гною, засобами для доїння корів, системою освітлення тощо.

Утримання тварин на прив"язі дозволяє точніше нормувати годівлю, краще проводити догляд, але, разом з тим, збільшує затрати праці на прив"язування і відв"язування, роздачу кормів тощо.

Безприв"язне утримання худоби не передбачає прив"язування тварин, які знаходяться на глибокій підстилці. Корови розміщуються в приміщеннях без внутрішнього обладнання. Кожного дня на одну корову використовують до 3 кг підстилки. Гній збирають 1-2 рази на рік. Поряд з таким корівником обладнують вигульний двір і допоміжні приміщення для годівлі і доїння тварин.

Безприв"язне утримання значно знижує затрати праці, але використовується менше, так як має ряд суттєвих недоліків, пов"язаних з труднощами в нормуванні годівлі кожної тварини, підвищеною їх рухливістю та ін.

Технологія виробництва молока і яловичини

Виробництво молока на промисловій основі базується на біологічних особливостях великої рогатої худоби та передбачає машинне доїння корів.

Утримують дійних корів переважно прив"язним способом у фермах на 100 і 200 голів, які облаштовані всім необхідним для догляду, годівлі та доїння тварин.

Стаціонарна доїльна установка, яку встановлюють на молочних фермах, складається з вакуумного насоса, системи вакуумних трубопроводів, кранів для підключення доїльних апаратів, агрегатів первинної переробки молока і ін.

Доїльний апарат - це спеціальний пристрій для видоювання молока з вимені корови, який складається 4-х доїльних стаканів, колектора, пульсатора, резинових шлангів, відра і деяких інших частин.

В основу роботи доїльного апарата покладений принцип ссання вимені телям. На молокофермах використовують 3-тактні (такти: ссання, зжимання, відпочинок) - "Волга" та 2-тактні (такти: ссання, зжимання) - "Майга", "Імпульс" доїльні апарати.

Після видоювання молоко безпосередньо на фермі піддають первинній переробці, яка включає очищення (фільтрування), охолодження, зберігання за низької температури. Далі молоко транспортують на молокозаводи, де піддають повній переробці.

Технологія виробництва яловичини включає виробничі процеси, пов"язані з кормовиробництвом, системою годівлі та утримання худоби під час вирощування та відгодівлі.

Для відгодівлі на м"ясо використовують молодняк, який не планують для розмноження і отримання молока, а також відбракованих дорослих тварин.

Тварин розділяють на групи за статтю, віком, живою масою, початковою вгодованістю і залежно від цього складають раціони відгодівлі. Тривалість відгодівлі дорослої худоби 60-70 днів. Під час інтенсивного вирощування відгодівля молодняку триває 180-240 днів і розпочинається з 6-8 місячного віку за початкової маси 180-200 кг. Завершується відгодівля після досягнення тваринами маси 400-450 кг і більше.

У господарствах використовують два способи відгодівлі: нагул в літній період на пасовищах і прив"язна стійлова відгодівля.

Нагул худоби - це найдешевший спосіб відгодівлі тварин під час випасання її на природних чи штучних пасовищах. Якщо ж у господарствах мало пасовищ, впроваджують комбінований нагул з підгодівлею худоби силосом і зеленою масою. Додатково тваринам згодовують 15-20% (за загальнорю поживністю) концентратів.

Під час стійлової відгодівлі худобі згодовують в основному силос, жом, картоплю, барду, на долю яких припадає 75-80% (за загальною поживністю) та 20-25% концентрованих кормів.

Добовий раціон відгодівлі повинен забезпечувати до одного кілограма приросту живої маси тварини за добу за витрат кормів 6-6,5 кормових одиниць.

Біологічні особливості та породи свиней

Сучасні свійські свині за походженням поділяються на дві групи. Одна з них походить від європейського дикого кабана, друга - від азіатського. Відповідно, основними центрами одомашнення слід вважати Європу та Східну Азію. Одомашнення відбулось близько 5-4 тис. років до нашої ери.

Свинарство - це галузь тваринництва, що дає 30-35% м"яса від всього м"ясного балансу країни і є скороспілим тваринництвом, що за інтенсивного розвитку в короткі строки може дати значне зростання виробництва м"яса.

Свині володіють рядом біологічних особливостей, що має велике значення для їх розведення: висока плодючість і скороспілість, всеядність, здатність легко пристосовуватись до різних умов довкілля, високий забійний вихід м"яса високої якості тощо.

Свиням властива висока плодючість. Свиноматка здатна приводити два опороси за рік, які мають 10-12, інколи до 16 поросят. Період виношування (супоросності) короткий - 112-114 днів. Після народження поросят достатнім вважається підсисний період 60 днів, а то і менше.

Скороспілість свиней висока. Свиноматки в 13-14-місячному віці дають приплід. У 6-7 місяців та якісній відгодівлі свині досягають маси 80-120 кг, прибавляючи щодоби 600-800 г, а дорослі тварини - до 1-1,2 кг живої маси.

У м"ясі свиней більше 40% сухих речовин, що дозволяє готувати з неї широкий асортимент консервованих виробів. Після консервування і тривалого зберігання свинина не знижує своїх смакових якостей. Забійний вихід продукції високий: після м"ясної відгодівлі - 70-75%, а сальної - 83-85%.

Годівля свиней значною мірою пов"язана з їх всеядністю. Тварини добре поїдають корми рослинного і тваринного походження, а також такі специфічні види кормів, як відходи харчування людини тощо.

Свині легко пристосовуються до різних кліматичних умов та способів утримання, що дає можливість їх вирощування від самих північних районів Земної кулі та до екватора.

Удосконаленням та розведенням свиней різних порід в Україні займається близько 27 племзаводів, 16 племінних радгоспів та понад 400 колективних спілок. Основою генофонду свиней України є велика біла порода (80-85% племінного поголів"я), українська степова біла (10-13%) та миргородська (біля 3%) породи свиней.

Племінна робота в свинарстві спрямована на розведення свиней з підвищеною скороспілістю і високими м"ясними якостями.

У племінних і товарних господарствах основним методом розведення є чистопородне розведення свиней. Його метою є удосконалення існуючих порід, збільшення їх чисельності і поширення, збереження постійності ознак в певних рамках мінливості.

Для виведення нових порід і використання явища гетерозису в свинарстві широко використовують міжпородне схрещування і гібридизацію. Наприклад, в Лісостеповій зоні використовують двохпородне схрещування великої білої та миргородської порід.

У свинарстві до розмноження допускають тварин з ознаками не нижче першого класу. Кнурів оцінюють за походженням, здоров"ям, плодовитістю і молочністю дочок, м"ясними і відгодівельними якостями потомства. Свиноматок оцінюють за плодовитістю, молочністю, м"ясними якостями приплоду.

На практиці оцінку кнурів і свиноматок проводять двома методами - контрольною відгодівлею та контрольним вирощуванням.

Контрольна відгодівля приплоду кнурів і свиноматок відбувається на спеціальних контрольних станціях, таких як Сумська, Чернігівська та Черкаська дослідні станції тваринництва, Полтавський науково-дослідний інститут свинарства та ін. На станції одержаних від господарств підсвинків відповідно існуючої методики відгодовують, вивчають відгодівельні та м"ясні якості, виявляють кращих тварин і дають рекомендації щодо дальшого використання кнурів і свиноматок.

Контрольне вирощування - метод, який може застосовуватись на всіх племінних господарствах. Потомство кнурів і свиноматок, яких оцінюють, вирощують як ремонтний молодняк, враховуючи їх середньодобові прирости живої маси, витрати кормів та, за спеціальною методикою, не забиваючи, м"ясні якості. Кращі з вирощених тварин передаються в основне стадо.

Породи і породні групи свиней за напрямком використання поділяють на м"ясні, м"ясо-сальні та сальні.

Напрям використання свиней можна приблизно визначити за особливостями будови голови і хвоста. Так, свині сального типу мають коротке і зігнуте рило, тоненький і закручений хвіст, тулуб короткий та компактний. М"ясо-сальні породи свиней мають довге рило, товстий і прямий хвіст, розтягнутий тулуб.

В Україні, як вже зазначалось, найбільш поширеними є три породи свиней - велика біла, українська степова біла та миргородська породи.

Велика біла порода виведена шляхом тривалої цілеспрямованої селекції свиней, які отримували від схрещування свиноматок місцевих українських порід з кнурами великої англійської породи у 20-50-ті роки 20 ст. Це найчисельніша порода в Україні.

Особливістю породи є наявність у ній тварин усіх існуючих типів свиней: сального, м"ясо-сального та м"ясного.

Масть біла. Голова помірної величини із злегка вигнутим профілем, вуха спрямовані вверх, вперед і в сторони. Тулуб довгий - у кнурів 178-183 см, свиноматок - 162-165 см, масивний. Ноги міцні. Шкіра без складок з довгою густою щетиною. Жива маса кнурів сягає 300-350 кг, свиноматок - 240-260 кг. Багатоплідність (середня кількість потомства в одному приплоді) - 10-12 поросят. Молочність, яка визначається у свиней як приріст кубла молодняку за 1 місяць годівлі свиноматкою, - 45-50 кг.

Племінна робота зі свинями великої білої породи в даний час спрямована на підвищення скороспілості, м"ясних якостей та зміцнення конституції тварин.

Українська степова біла порода створена в Асканії-Новій Херсонської області шляхом відтворювального схрещування місцевих білих порід свиней з кнурами великої англійської породи. Робота проводилась під керівництвом М.Ф. Іванова.

За поголів"ям в Україні займає друге місце та належить до м"ясо-сального напрямку використання.

Масть тварин біла. Голова середнього розміру з трохи вигнутим профілем. Вуха великі трохи нависають на очі. Тулуб довгий - у самців 170-180 і у самок 158-162 см, ноги міцні. Шкіра щільна з довгою щетиною. Жива маса кнурів 300-350 кг, свиноматок - 230-260 кг. Багатоплідність 10-11,5 поросят. Молочність 48-55 кг.

Українська степова ряба порода була також виведена в Асканії-Новій відтворювальним схрещуванням української степої білої, беркширської та мангалицької порід.

Масть - чорно-ряба. Голова середньої величини з прямим профілем. Вуха великі, рідко злегка звисають над очима. Ноги міцні. Жива маса кнурів 280-300 кг, свиноматок - 200-250 кг. Багатоплідність 9-10 поросят, молочність добра.

З свиней сального напрямку в Україні найбільш поширена миргородська порода, яка створена відтворювальним схрещуванням місцевих українських чорно-рябих свиней Полтавщини з кнурами беркширської, середньої і великої білої англійських порід та деяких інших. Робота проводилась під керівництвом А.П. Бондаренка.

Масть тварин чорно-ряба, рідше чорна або рудувато-чорна. Голова середньої величини з невеликими вухами, що спрямовані вперед і вверх, рідше злегка звислі. Профіль голови вигнутий. Тулуб короткий компактний. Шкіра щільна, без складок з густою блискучою щетиною. Жива маса кнурів 230-250 кг, свиноматок - 200-220 кг. Багатоплідність 10-11 поросят, молочність 48-50 кг.

До м"ясного спрямування належать такі породи, як полтавська, ландрас, дюрок, уельс, сибірська північна та ін.

Полтавська порода - це нова вітчизняна порода, яка затверджена в 1993 році. Вона створена складним відтворюючим схрещуванням великої білої, миргородської, ландрас, п"єтрен і уесекс-седебекської порід.

Масть біла. Жива маса кнурів 320-350 кг, маток - 220-240 кг. Багатоплідність свиноматок 10,5-11,5.

За інтенсивної відгодівлі дають приріст 750-800 г на добу, витрачаючи на 1 кг приросту 3,6-3,9 кормових одиниці. Живої маси 100 кг досягають у віці 175-185 днів. Забійний вихід м"яса 60-62%.

Кнурів полтавської породи використовують для промислового схрещування з місцевими породами. Одержувані гібриди на 10-15 днів швидше досягають маси 100 кг за нижчих на 0,3-0,5 корм. од. витратах кормів. Вихід м"яса зростає на 4-5%.

Українська м"ясна породасвиней створена шляхом складного міжпородного схрещування кращих свиней харківської, полтавської, білоруської селекції. Робота із створенню нової м"ясної породи проводилась у два етапи. На першому етапі кращі свині полтавського і білоруського типів використовувались на матках харківської селекції. На другому етапі розводили тварин з проектним генотипом "в собі".

Тварини характеризуються білою мастю, міцним тулубом і добре вираженими м"ясними формами. Дорослі кнури мають живу масу 330-350 кг, матки - 220-250 кг. Середньодобовий приріст при відгодівлі до 120 кг - 700-800 г. Вихід м"яса в туші - 58-60%. Багатоплідність маток базових господарств - 10,3-11,6 поросяти. У племзаводі дослідного господарства Інституту свинарства УААН створено п"ять основних ліній: Цитруса, Цуката, Центра, Цензура, Циклона і вісім родин - Центральної, Цінної, Цуката, Цепочки, Цаплі, Цілини, Ціани, Цикади.

Основні племінні господарства: дослідні господарства Інституту свинарства УААН, Інституту тваринництва УААН, Інституту тваринництва степових районів, Інституту пшениці УААН та ін.

Порода ландрас виведена в Данії схрещуванням місцевих свиней із великою англійською породою та селекцією отриманих помісей на високу скороспілість та добрі м"ясні якості.

Масть тварин біла. Голова легка, видовжена, з великими звисаючими вухами. Тулуб довгий з прямою спиною. Ноги прямі, міцні. Шкіра тонка з рідкою щетиною. Жива маса кнурів 280-300 кг, свиноматок 200-220 кг. Багатоплідність 10-13 поросят. Молочність 53-54 кг.

Свиней цієї породи використовують для ввідного і заводського схрещування з метою покращення відгодівельних і м"ясних якостей інших порід.

Порода дюрок виведена у США. Свині міцної конституції, великі, рудої масті. Тулуб довгий з аркоподібною спиною. Кнурі досягають живої маси до 400 кг і більше, матки - 340 кг. Багатоплідність 8 поросят.

Тварини відрізняються відмінними відгодівельними та м"ясними якостями.

Вирощування і утримання свиней

Годівля і утримання свиней залежить від віку, статті, фізіологічного стану, пори року тощо. Основними кормами для свиней є концентровані корми, коренебульбоплоди, силос, а в літній період ще і трава.

Існує вигульна і безвигульна системи утримання свиней. Вигульну систему використовують для утримання кнурів, холостих і супоросних маток та ремонтного (для розмноження) молодняка. Для організації прогулянок використовують вигульні площадки або обладнання для активного моціону.

Відокремлених від свиноматок поросят і свиней на відгодівлі утримують безвигульно.

Для годівлі свиней використовують раціони на основі концентрованих кормів - повнораціонний концентратний (100% повнораціонного комбікорму за поживністю) і концентратний (82% і більше концкормів) типи. У господарствах, де використовують корми власного виробництва, застосовують концентратний тип годівлі з введенням в раціон соковитих і зелених кормів (концентратно-коренеплідий, концентратно-картопляний, концетратно-трав"яний, змішаний концентратно-картопляно-коренеплідний). Питома частка концентратів у таких типах годівлі може сягати 77% за поживністю. Необхідно особливу увагу приділяти забезпеченості раціонів протеїном та його співвідношенню з цукрами, наявності незамінних амінокислот (лізину, метионіну і цистину), джерелом яких є зернобобові культури, ріпак, а також корми тваринного походження.

Свині, особливо молодняк, погано перетравлюють клітковину, тому її обмежують до 7-8% у молодняку свиней і до 10-12% від сухої речовини у дорослих тварин.

Всі концентровані корми необхідно згодовувати тваринам у вигляді комбікормів або повноцінних кормосумішей в поєднанні з зеленими і соковитими кормами. Буряки, моркву, гарбузи, силос, зелену траву використовують подрібненими у сирому вигляді, а картоплю - запарюють.

Всі корми зволожують і згодовують свиням у вигляді густих мішанок (вологість до 70%). Згодовування рідких кормів призводить до гіршого засвоєння поживних речовин, зниження продуктивності свиней та їх м"ясних якостей.

Годівля кнурів враховує їх вік та інтенсивність використання. Для нормального процесу сперматогенезу тваринам потрібна велика кількість поживних речовин, особливо перетравного протеїну, макро- і мікроелементів та лізину. Годують кнурів три рази на день. Маса одноразової дачі не повинна перевищувати 2-3% маси тварини. Кнурів потрібно також три рази на добу напувати.

Для кнурів використовують переважно концентратний і концентратно-коренеплідний типи годівлі з використанням моркви, комбінованого силосу, а влітку зеленої трави.

Тваринам до двох років на кожні 100 кг живої маси згодовують 2 корм. од., а дорослим - 1,5 корм. од. Соковиті і зелені корми дають в обмеженій кількості.

Утримують кнурів окремо від маток, бажано в іншому спеціальному приміщенні, в індивідуальних станках. Для спарювання починають використовувати з 10-12 місячного віку.

Годівля і утримання свиноматок залежить від їх використання. До моменту парування самки повинні бути середньої вгодованості, не допускається як голодування, так і ожиріння тварин. Раціони насичуються соковитими і грубими кормами. Найкращими зеленими кормами для годівлі є люцерна, конюшина та інші бобові культури. Влітку свиноматок найкраще утримувати в таборах з використанням пасовищ. На кожні 100 кг живої маси холостої матки згодовують 1,5-1,8 корм. од. кормів.

Поросних свиноматок у зв"язку з інтенсивним ростом плоду, особливо у другу половину поросності, годують інтенсивніше. Особливо велика потреба в цей період тварин у протеїні. Тому в раціонах годівлі збільшують кількість концентрованих кормів, частково кормів тваринного походження і зменшують кількість грубих.

Годують поросних свиноматок 2-3 рази на добу кормом у вигляді густої мішанки. Перед годівлею напувають.

Утримують поросних маток перші 2 місяці виношування плоду групами по 8-10 голів, на 3-му місяці - по 2, а на 4-му, за 10-15 днів до опоросу, кожну матку поміщають окремо. Перед опоросом свиноматка повинна знаходитись у продезинфікованому станку з м"якою підстилкою. Опороси проходять без сторонньої допомоги.

У перші години після опоросу свиноматку не годують, а дають лише воду. Якщо в цей час її не забезпечити водою, матка може з"їсти послід, що в свою чергу може призвести до поїдання поросят. Через 5-6 год після опоросу їй згодовують 0,5-0,7 кг концентратів (пшеничні висівки або дерть злакових культур) у формі пійла. За наступної годівлі кількість концентратів збільшують до 1 кг. До повної норми годівлі кількість концентратів доводять протягом 6 днів. Соковиті корми розпочинають давати через 4-6 днів після опоросу. Отже, на повний раціон маток переводять на 4-6-й день залежно від стану вимені.

Підсисний період триває до 60 днів, а за наявності в господарстві спеціальних сумішей (замінників молока) і того менше.

Норми годівлі для підсисної свиноматки значно вищі, ніж для холостої і поросної і залежать від віку матки і кількості поросят-сисунів. Підсисна свиноматка за добу виділяє 4-6 кг молока, на утворення 1 кг якого необхідно 0,85 корм. од. З врахуванням цього, на 100 кг живої маси дають 1,5-2 корм. од. і додатково на кожне порося - 0,35-0,5 корм. од. корму. В цьому випадку одна корм. од. повинна містити 110-120 г перетравного протеїну.

Приблизний раціон такої тварини повинен за поживністю включати: концентратів - 50-60%, сінного борошна - 10-15% і соковитих кормів - 25-30%, в зимовий період, а влітку - концентратів 70-75% і решту зелений корм. В раціоні підсисних маток обов"язковими є корми тваринного походження.

Утримують підсисних свиноматок з поросятами в окремих просторих станках.

Особливу увагу необхідно приділяти годівлі свиноматки перед відлученням поросят. За 3-4 дні до відділення поросят загальний рівень годівлі знижують на 20-25% та виключають з раціону соковиті корми. В день відлучення поросят маткам дають не більше половини добового раціону, а далі переводять на норму годівлі холостих.

Після народження поросятам, щоб вони не кусали соски свиноматки, обламують зуби-ікла і не пізніше як через 1,5-2 год після початку опоросу підпускають до матки щоб вони виссали молозиво.

Поросят-сисунів вже з 4-5-денного віку розпочинають підгодовувати підсмаженим зерном, а також дають крейду, деревне вугілля та чисту воду. Із 7-8 дня поросят привчають до цільного і збираного молока та комбікормів.

Для попередження анемії поросятам на 2-3-й день після народження внутрішньом"язово вводять один із залізовмісних препаратів (фероглюкін, феродекс і ін.) в дозі 150-200 мг заліза. За відсутності цих препаратів для профілактики анемії готують розчин сірчанокислого заліза (2,5 г) і сірчанокислої міді (1 г) в 1 л води. Кожному поросяті щоденно дають 10 мл цього розчину з водою або кормом. З 10-15-го дня після народження, крім концентратів розпочинають давати трав"яне борошно, подрібненні свіжу моркву, гарбузи і варені картоплю й буряки.

Годують поросят-сисунів 5-6 разів на добу невеликими даванками і після кожної годівлі напувають свіжою водою.

Критичним для поросят є 21-25-й день після народження. Саме в цей час молочна продуктивність свиноматки починає зменшуватись, а поросята з кожним днем потребують все більше поживних речовин.

Кнурців, які не плануються на розмноження, каструють у віці 45-50 днів або відразу після відлучення від свиноматки.

Відлучають поросят від свиноматок на комплексах за наявності повноцінних стартових комбікормів у віці 35-45 днів, а то і менше, а в інших випадках - 45-60-денному віці.

Після відлучення свиноматки поросят залишають у тому ж станку і протягом 8-10 днів рівень годівлі зменшують на 20-30%, використовуючи ті ж корми, якими годували в період підсосу. Спочатку годують стільки ж раз, як і в підсисний період, а потім - три рази на добу і стільки ж разів напувають.

Після "перехідного" періоду поступово збільшують дачу кормів загальною поживністю до 1-1,2 корм. од. і після досягнення живої маси 22-25 кг переводять в цех або приміщення для дорощування. Їх об"єднують за віком і масою у групи 20-30 голів. Якщо дозволяють умови, то поросят найкраще залишати в тому ж станку маточника аж до періоду переведення їх на відгодівлю або в цех ремонтного молодняку, що відбувається після досягнення ними живої маси 38-40 кг.

У зв"язку з інтенсивним ростом відлучених поросят слід годувати за раціонами, багатими на протеїн, мінеральні речовини і вітаміни. На 1 кормову одиницю раціону відлученого поросяти повинно припадати 120-140 г перетравного протеїну.

Молодняку згодовують зернові корми бобових і злакових культур разом з коренеплодами і невеликою кількістю збираного молока, що забезпечує їх потребу у протеїні. Зелена трава, трав"яне борошно, комбінований силос, рибне і м"ясо-кісткове борошно, кормові дріжджі та мінеральні добавки є джерелом для тварин вітамінів та мінеральних речовин.

У розрахунку на 100 кг живої маси ремонтному молодняку вагою від 40 до 80-90 кг згодовують 4,4-5,0 корм. од., а вагою від 80 до 120-150 кг - 2,8-3,0 кормових одинці.

У 3-4-місячному віці з відлучених поросят відбирають молодняк для розмноження (ремонтний), а решту (неремонтний) переводять на відгодівлю.

У сучасних сільськогосподарських підприємствах весь цикл виробничих операцій з відгодівлі, вирощування, розмноження, утримання тощо свиней об"єднують в єдиний технологічний цикл, який концентрується в свинарському промисловому комплексі (СПК).

Відгодівля свиней

Залежно від господарських умов можуть використовуватись різні типи відгодівлі свиней: до м"ясних і сальних кондицій, а також існує беконна і напівсальна.

На м"ясну відгодівлю ставлять молодняк у 3-4-місячному віці за живої маси 38-40 кг. Завершується відгодівля в 6-7,5-місячному віці за маси тварин 100-120 кг і має два періоди: перший з 3- до 5-5,5-місячного віку і другий тривалістю не більше 2 місяців. Середньодобовий приріст тварин у першу половину відгодівлі повинен становити 300-500 г, а в другу - 600-750 г.

Важливою умовою раціону м"ясної відгодівлі є збалансованість за протеїном та незамінимими амінокислотами - метіоніном, лізином, триптофаном. За весь період відгодівлі повинно витрачатись не більше 4-5 корм. од. на 1 кг приросту.

Враховуючи здатність молодих поросят швидко рости, в перший період відгодівлі їм згодовують максимальну кількість найбільш дешевих кормів. Разом з концентрованими, соковитими та грубими кормами тваринам згодовують корми тваринного походження - рибне, м"ясне, м"ясо-кісткове борошно у кількості 50-300 г на голову за добу, а молочних відходів - 2-3 л.

У зимовий період основними компонентами відгодівлі є, за поживністю, концентрати - 50-70%, грубі - 10-15%, в тому числі сінне борошно - 3-5% і соковиті корми - 25-30%. У літній період тварин відгодовують концентрованими і зеленими кормами. Але у різних районах України раціони відгодівлі свиней неоднакові. Наприклад, на Поліссі основним кормом є картопля, кількість якої в раціоні доводять до 50-60% загальної поживності. Концентрованих кормів дають 30-35% і грубих - 10-15%.

У другому періоді відгодівлі даванку концентрованих кормів збільшують до 85-90% загальної поживності. В цей період бажано виключити з раціонів корми, які знижують якість сала і м"яса (овес, соя, барда і особливо рибне борошно).

До сальних кондицій відгодовують лише дорослих відбракованих кнурів та свиноматок. Сальна відгодівля триває близько 3 місяців. Середньодобовий приріст повинен становити 800-1000 г з витратою корму на 1 кг приросту 6,7-7,5 корм. од. За час відгодівлі вибракувані дорослі свині здатні збільшити свою початкову вагу на 50-60%.

Спочатку тваринам згодовують дешеві об"ємні корми і лише в останній місяць відгодівлі включають концентровані корми. Оскільки на початку відгодівлі свині мають добрий апетит, тому в раціони включають багато коренебульбоплодів, силосу, трав"яного борошна, полови, трави за невеликої даванки концентрованих кормів. Під кінець першого періоду відгодівлі та на початку другого даванку об"ємних кормів зменшують одночасно збільшуючи даванку концентрованих - до 80% за поживністю. У другий період відгодівлі дають корми, згодовування яких дає високоякісне сало - ячмінь, просо, горох, жито, картоплю, буряки, комбінований силос тощо.

Біологічні особливості та породи сільськогосподарської птиці

Птахівництво - одна з найшвидше прогресуючих галузей скороспілого тваринництва, яка є джерелом отримання яєць, м"яса, пуху, пір"я.

Яєчна продуктивність курей-несучок в 6-8 раз перевищує їх власну вагу. Від однієї качки, курки, індички за один рік можна виростити молодняк загальною масою 170-200 кг.

Статева зрілість сільськогосподарської птиці - здатність нести яйця і давати потомство - настає в 5-10-місячному віці. Наприклад, у курей яєчних порід статева зрілість настає у 5-місячному віці, у м"ясних - переважно на один місяць пізніше, качок - в 7 місяців, індичок - 8-9, гусей - 8,5-10 місяців.

Яйця птиці є цінним харчовим продуктом, що містить багато білків, вуглеводів, жирів, більше 20 мінеральних речовин і понад 12 вітамінів. Основне значення для отримання яєць як продукту харчування людини мають кури.

Птахівництво є джерелом цінного дієтичного м"яса. Так, м"ясо курчат-бройлерів містить 22,5% білка і дуже мало холестерину, індиків - 21%, качок - 16%, гусей - 15% білка. Для порівняння, cвинина містить в середньому 13,8% білка.

Птиця швидко росте, швидко відгодовується і набирає масу. Для індиків, гусей, качок, а також курей м"ясних порід м"ясна продуктивність є основною. Найшвидше від усіх ростуть каченята - за 2 місяці їх маса зростає від 40 г до 2-2,5 кг. М"ясні курчата-бройлери за 48-50 днів відгодівлі досягають маси 1,4-1,6 кг.

Особливістю сільськогосподарської птиці є те, що вона не має зубів і корми перетираються у неї у м"язовому шлунку, який має щільну рогоподібну оболонку.

Птахи мають вищу температуру, ніж інші тварини. Нормальна температура їх тіла 40,5-42°С, що пов"язано з більш інтенсивним обміном речовин.

Біологія розмноження птиці дає можливість виводити молодняк у штучних умовах - в інкубаторах і відразу у великій кількості. Крім того, свійська птиця є виводковою - їх молодняк вилуплюється з яєць вкритий пухом і через кілька годин починає самостійно вишукувати і споживати корм.

Велике значення у практиці має і полігамність сільськогосподарської птиці, тобто здатність одного самця спаровуватись з багатьма самками.

У сільськогосподарському виробництві використовується в основному 12 видів птиці, найбільше значення серед яких мають кури, качки, гуси та індики.

Домашні породи курей походять від дикої банківської курки, що зустрічається і тепер в лісах Південно-Східної Азії. Одомашнення курей розпочалося більше 5 тис. років тому в Індії. Нині в світі нараховується понад 600 порід курей.

За напрямком використання академік М.Ф.Іванов поділив усі породи курей на несучі, м"ясні та м"ясо-яєчні.

Спеціалізованими породами курей несучого напрямку продуктивності є білий леггорн, російська біла, андалузька голуба, мінорка та ін.

Білий леггорн. Порода виведена в США схрещуванням італійських порід курей з місцевими. Вона є основною несучою породою курей у всьому світі.

Забарвлення пір"я біле, воно щільно лежить на птахові. Дзьоб і ноги жовті, гребінь листкоподібний. Маса курок 1,8-2,0 кг, півнів 2,3-2,7 кг. Несучість 240-270 яєць в рік, маса яєць 56-62 г. Порода скороспіла. Яйця кури не насиджують.

Білий леггорн є основною вихідною породою для створення високопродуктивних яєчних ліній і гібридів.

Російська біла. Порода виведена на основі схрещування місцевих курей з породою білий леггорн.

Пір"я біле, дзьоб і ноги жовті, гребінь листкоподібний. Жива маса курок 2,1-2,4 кг, півнів 2,9-3,2 кг. Несучість 180-220 яєць з середньою масою 58-68 г.

В Україні значного поширення набули породи м"ясо-яєчного використання, такі як плімутрок, первомайська, полтавська глиниста, прикарпатська зеленоніжка, українська вушанка, українська чубата, загорська, ювілейна, юрловська голосиста, род-айланд та ін.

Плімутрок. Кури цієї породи виведені в США на основі домініканських курей, порід кохінхіни і брама.

За забарвленням існують різні різновидності породи: біла, чорна, глиниста, полосата ін. В Україні зустрічається в основному полосата і біла різновидності. Маса курок 2,8-3,0 кг, півнів 3,8-4,0 кг. Несучість 160-180 яєць в рік. Маса яєць 60 г.

Порода використовується, як основна материнська порода для схрещування з м"ясними породами курей під час отримання м"ясних курчат-бройлерів.

Первомайська. Порода виведена в Україні схрещуванням порід род-айланд, віандот і юрловської.

Забарвлення пір"я сріблясто-біле з чорними пір"їнками на шиї і хвості. Гребінь трояндоподібний. Жива маса курок 2,7-3,0 кг, півнів 3,2-3,5 кг. Несучість 150-180 яєць масою 57 г.

Полтавська глиниста. Виведена в Полтавській області на основі місцевих курей.

Основна різновидність полтавських курей має глинисте забарвлення (коричнево-жовте). Кінці махового пір"я чорні, хвіст коричнево-чорний. Інші різновидності полтавських курей за забарвленням оперення - чорні і зозулясті. Екстер"єрні ознаки: голова середньої величини, гребінь в основному трояндоподібний, ноги середньої величини, дзьоб середній або короткий, жовтого кольору. Очі жовто-червоні.

Для полтавських глинистих курей характерний такий рівень продуктивності: жива маса курок 2,2, півнів 3,0 кг; в першій рік несучості кількість яєць 200 штук; маса яєць 56 г, забарвлення коричневе.

З порід м"яного напрямку продуктивності відомі такі породи, як корніш, брама, кохінхіни, лангшан, фавероль та ін.

Корніш. Порода створена в Англії на основі місцевих бійцевих, малайських і породи азіль курей.

Основне забарвлення пір"я біле. Голова велика з стручко- і листкоподібним гребенем. Жива маса курок 3,0-3,5, півнів 3,5-4,0 кг. Молодняк росте швидко і в 50-56 діб досягає маси 1,5-2,0 кг. Несучість 130-150 яєць, масою 56- 60 г.

Порода складає основну батьківську форму для розвитку м"ясного промислового птахівництва.

Найбільше значення для промислового птахівництва мають три породи курей - корніш, леггорн і плімутрок.

Більшість домашніх порід качок виведені з одомашненої качки-крижня. В Україні найбільше значення має пекінська і українська біла породи качок.

Пекінська - порода м"ясного напрямку продуктивності. Оперення біле з кремовим відтінком. Дзьоб і ноги оранжевого забарвлення. Качки важать 3,0-3,5, крижні - 3,8 кг. Несучість 100-130 яєць масою 85-90 г.

Українська біла. Місцева українська порода. Забарвлення біле. Жива маса качок 3,0-4,0, крижнів 3,5-4,5 кг. Несучість 110-120 яєць. Каченята до 3-х місячного віку досягають маси 2,0-2,5 кг.

В Україні також розводять глинисті, сірі та інші породи качок, а також мускусні качки.

Мускусні качки походять з Південної і Центральної Америки, одержали свою назву через те, що в період розмноження крижні мають різкий мускусний запах.

Цей вид набув поширення через кращі м"ясні якості порівняно з домашніми породами качок. Мускусним качкам характерний чітко виражений статевий диморфізм - самці майже в два рази більші від самок. У виробництві для одержання м"яса і жирної печінки використовують як власне мускусних качок, так і їх гібриди з домашніми качками (мілардів). Період вирощування мускусних качок до 12 тижнів.

Порід та породних груп гусей в Україні нараховується близько двадцяти. Домашні гуси походять від диких сірих гусей. Розводять гусей, як і качок, в основному для отримання м"яса.

Велика сіра. Порода виведена в Україні схрещуванням роменських і тулузьких гусей.

Оперення сіре, а на животі - біле. Жива маса гусок 5,0-5,5 кг, гусаків 6,0-7,0 кг. Несучість 27 яєць, масою 164 г. Гусенята до 80-денного віку досягають маси 3,8-3,9 кг.

Роменська. Місцева українська порода, що виведена в Сумської області.

Зверху оперення сіре, тулуб білий. Ознаки продуктивності: жива маса гусок близько 5,0, гусаків 5,5 кг; несучість 29 яєць, масою 160 г.

Холмогорська. Оперення біле або сіре. Голова велика з "шишкою" на лобі, шия довга з великою висячою складкою ("гаманцем") у верхній частині. Жива маса гусей 5,0-5,6 кг. Несучість 20-40 яєць, масою 160-180 г.

Кращими породами в Україні є також оброшинські, горьківські, кубанські та завезенні із-за кордону рейнські, італійські, ландшські породи гусей.

Індики походять від диких предків, що зустрічаються в Мексиці і США.

В Україні найпоширенішими є такі породи індиків, як бронзова, північнокавказька, московська та ін.

Бронзова порода виведена в США схрещуванням місцевих диких індиків з чорною англійською породою. Оперення чорного кольору з бронзовим відливом. Маса індичок 7,0-8,0, індиків 12,0-18,0 кг. Несучість 70-90 яєць масою 75-90 г.

Північнокавказьку породу отримали схрещуванням місцевих індиків Ставропольського краю Росії з бронзовими. Оперення чорне з бронзовим зеленувато-золотистим відтінком. Маса індичок 6,0-7,0 кг, індиків 12,0-14,0 кг. Несучість 70-90 яєць.

Московська. Оперення бронзове або біле. Середня жива маса індичок 8,0-9,0 кг, індиків до 19,0 кг. Несучість 60-70 яєць.

Розведення, годівля і утримання птиці

Основним методом розведення птиці є чистопородне розведення, а на товарних фермах - промислове схрещування, яке дає кроси птиці з підвищеною життєздатністю.

Поняття кроса включає в себе гібрид птиці, який одержують схрещуванням ліній однієї чи різних порід, а також самі вихідні батьківські форми. Залежно від кількості ліній, які використовують для схрещування, розрізняють "дво-", "три-" і "чотирилінійні" кроси птиці. Кроси створюються в середині однієї породи (прості) або на основі 2-3 порід (синтетичні).

До розмноження відбирають здорову, міцну, спокійну птицю, яка добре поїдає корм.

Півнів і курок спаровують у віці одного року і використовують 3-4 роки, індиків у віці 1-1,5 і використовують 2-3 роки, качок - 1-річному віці і використовують 2-3 роки. Для нормальної заплідненості яєць стадо комплектують з розрахунку 1 півень на 10-12 курок, крижень - на 7-8 качок, гусак - на 3-4 гуски, індик - на 10-12 індичок.

На сучасних птахофабриках молодняк виводять в інкубаторах, що дає змогу уникнути сезонності розмноження птиці, підвищити вихід молодняку тощо. Інкубатори обладнують обігрівачами, системами зволоження і вентиляції повітря, механізмами перевертання яєць. Найчастіше використовуються промислові електричні інкубатори "Універсал" на 45, 50, 55 тис. яєць і "Кавказ" - на 92 тис. яєць.

Яйця, що закладаються в інкубатор, повинні бути свіжими (не більше 2-3 днів), чистими, їх не можна мити чи витирати. Яйця закладають за певним графіком - по кілька лотків кожного дня, з інтервалом 3-4 доби або за один раз.

У камерах інкубатора підтримуються певні умови для виведення молодняку з яєць, який називається режимом інкубації.

Режим інкубації включає регулювання температури, відносної вологості повітря, вентиляцію, періодичне перевертання яєць.

Режими інкубації для різних видів птиці різні: для качок - температура 37,5 °С, тривалість 27 діб; гусей - 39,5 °С, тривалість 30 діб; індиків - 37,5 °С, тривалість 27 діб.

Для курячих яєць в інкубаторі підтримується температура 37,5 °С, відносна вологість повітря 55%. Тривалість інкубації 21 доба, за яку необхідно провести 12 перевертань.

Виведений молодняк курей сортують і переводять на вирощування. Курчат починають годувати через 12 годин після виведення. Перші дні дають подрібнене зерно пшениці, кукурудзи, вівса, пшоно, сир, варені яйця. З 5-6-денного віку починають включати в раціон зволожені перегоном мішанки з борошнистих кормів, макухи, риб"ячого та м"ясо-кісткового борошна, сиру і зелені. Після 2-місячного віку молодняку починають згодовувати ціле зерно. Обов"язковим у раціоні є риб"ячий жир, мікроелементи та пісок або гравій. Протягом перших 10 днів курчат годують 8-10 раз на добу, а пізніше - зменшують до 4-х раз.

У віці 130-140 днів молодих курочок відбирають для комплектування основного маточного поголів"я. Яйцекладка в курей несучого напрямку продуктивності розпочинається у 150-160-денному віці, а в м"ясних - 170-180-денному.

На птахофабриках дорослих курей годують переважно сухими кормами - повнораціонними комбікормами. Вони можуть бути розсипні або гранульовані, їх збагачують вітамінами, мікроелементами, а також додають антибіотики. Використання комбікормів полегшує процес і покращує якість годівлі, кількість корму точніше нормується тощо. Приблизно добова норма комбікорму для курки-несучки становить близько 100 г, індички - 260, індика - 500, качки 240 г. Також необхідно в годівницях постійно тримати подрібнений до 2-4 мм гравій або пісок і воду.

У деяких господарствах з метою використання дешевих кормів власного виробництва в раціон птахів, крім комбікормів, вводять ціле, подрібнене чи проросле зерно злакових й зернобобових культур, м"ясо-кісткове, рибне і трав"яне борошно, пшеничні висівки, макуху, збиране молоко, зелень, коренебульбоплоди та інші корми, які дають у вигляді вологих мішанок.

У господарствах сільськогосподарську птицю утримують на підлозі і в клітках.

Утримання на підлозі передбачає розміщення птиці в одноповерхових пташниках на підстилці з торфу, соломи, тирси тощо. На 1 м2 розміщують 4-5 курок, обладнують місця для яйцекладки (одне на 6 курок), встановлюють насісти у вигляді похилих драбин.

Утримуючи птицю в клітках, її розміщують у кліткових батареях, які розставляють переважно багатоярусно, що дає змогу значно скоротити площі для утримання. Процеси годівлі, напування, збору яєць, видалення посліду, регулювання умов довкілля (температура, освітлення, вентиляція) в таких пташниках автоматизуються.

Індиків, качок і гусей утримують переважно на підлозі. Приміщення ділять на секції з певною кількістю особин: для качок по 25-30, гусей - 100-150 голів тощо. Біля таких приміщень влаштовують площадки для вигулу. Слід відмітити, що в літній період гусей цілодобово утримують на пасовищах.

Технологія виробництва яєць і м"яса курей

У промислових масштабах виробництво яєць курей сконцентроване на спеціалізованих птахофабриках, на яких використовують, як правило, тільки гібридних (кросових) тварин, що дають 230-270 яєць в рік.

Технологічний процес отримання товарного яйця має ряд своїх особливостей.

Так, спочатку птахофабрика з виробництва яєць отримує із племінних господарств інкубаційні яйця або 1-добових курчат певних ліній, на основі яких формуються батьківські стада лінійної птиці. Схрещуванням ліній материнського і батьківського стада отримують високопродуктивні виробничі кроси несучих курей, які використовуються для промислового виробництва яєць.

Наприклад, дволінійний крос "Борки-2", який створений в Українському науково-дослідному інституті птахівництва, отримують схрещуванням двох ліній породи білий леггорн, а дволінійний крос, також цього інституту, "Борки-117" отримують від схрещування батьківської лінії 20 породи білий леггорн і материнської лінії 38 породи род-айланд. Використовують також такі кроси курей яєчного напрямку, як "Білорусь-9", "Прогрес", "П-46", "Заславський-1", "Заславський-2", "Заславський-3" та інші.

Птахофабрики з виробництва яєць також можуть отримувати відразу готові яєчні кроси, уникаючи необхідності утримання батьківських стад.

У віці 130-140 днів молодих курочок поміщають у цех несучок, де отримують товарні яйця. Курей утримують у кліткових батареях, без півнів. Щомісячно відбраковують хворих, линяючих, низькопродуктивних тварин та замінюють їх високопродуктивними молодими.

З цеху яйця механізовано збирають і відправляють на склад, де їх сортують, упаковують і відправляють на реалізацію.

Основним джерелом збільшення кількості та якості м"яса птиці є спеціалізоване вирощування м"ясних порід та кросів птиці - курчат-бройлерів, качок, гусей, індиків.

Технологічна схема вирощування м"яса курей передбачає утримання батьківського стада, яке формується з ліній племінних тварин. Схрещуванням певних ліній батьківського стада отримують гібридні кросові яйця, з яких виводять високопродуктивних м"ясних курчат для виробничих цілей.

Так, чотирилінійний крос "Бройлер-6", який завезений в 1973 році з Нідерланд, отримують схрещуванням дволінійної батьківської форми типу корніш (6 - батьківська, 7 - материнська) з дволінійною материнською формою типу плімутрок (8 - батьківська, 9 - материнська). Поширені також кроси "Гібро-6", "Бройлер-М", "Смена".

Гібридний молодняк після сортування передають у цех вирощування і відгодівлі.

Відгодовують молодняк до 35-денного або 63-70-денного віку. Для відгодівлі використовують повнораціонні комбікорми, які включають повний набір необхідних поживних речовин.

Кращі кроси до 35-денного віку досягають маси 1,5-1,6 кг, а до 70-денного і до 2,5-2,8 кг за витрат комбікорму на приріст 1 кг живої маси 2,2-2,3 кг.

Відгодівлю птиці проводять утримуючи її на підстилці, а останнім часом і на сітчастих підлогах.

У спеціальних цехах відгодовану птицю забивають електрострумом. Тушки обробляють, сортують, упаковують, охолоджують та відправляють на реалізацію.

Список рекомендованих джерел:

1. Агрохімія / І.М.Карасюк , О.М.Геркіял, Г.М.Господаренко та інші / За ред. І.М.Карасюка. - К.: Вища школа, 1995. - 471с.

2. Агрохімія: Лабораторний практикум / А.П.Лісовал, І.М.Давиденко, Б.М.Мойсеєнко. - К.: Вища школа, 1994. - 335с.

3. Андреев Ю.М. Овощеводство. - М.:ПрофОбрИздат, 2002. - 256с.

4. Бабьева И.П., Зенова Г.М. Биология почв. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1989. - 336с.

5. Бадина Г.В., Королев А.В., Королева Р.О. Основы агрономии. - Ленинград: Агропромиздат, 1988. - 448с.

6. Барабаш О.Ю. Овочівництво. - К.: Вища школа, 1994. - 374с.

7. Барабаш О.Ю., Семенчук П.С. Довідник овочівника. - Львів: Каменяр, 1985. - 218с.

8. Бейкер Х. Плодовые культуры: Пер. с англ. - М.: Мир, 1990. - 198с.

9. Білецький П.М. Овочівництво. - К.: Вища школа, 1970. - 420с.

10. Білецький П.М., Роман І.С. Овочівництво і плодівництво. - К.: Вища школа, 1978. - 448с.

11. Болотских А.С. Настольная книга овощевода. - Харьков: Фолио, 1998. - 487с.

12. Бугай С.М. Рослинництво. - К.: Вища школа, 1978. - 384с.

13. Васюта В.М., Рыбак Г.М., Клименкос.В. Справочник садовода. - К.: Наукова думка, 1990. - 352с.

14. Вирощування зернових культур у Лісостепу та Поліссі України / Зіневич Л.Л., Глуздєєв В.Г., Круть В.М. і ін. - К., 1993. - 49с.

15. Витязев В.Г., Макаров И.Б. Общее земледелие. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1991. - 287с.

16. Гапоненко Б.К., Гапоненко М.Б. Ваш сад. - К.: Урожай, 1994. - 400с.

17. Гладюк М.М. Основи агрохіміі. Хімія в сільському господарстві. - К., Ірпінь: Перун, 2003. - 288с. ......

Страницы: 1 | [2] |




 




 

Записник:
Вибранні реферати  

Рефератів в нашій базі:
Рефераты: 16675
Розділи у алфавытному порядку:
АБВГДЕЖЗ
ИЙКЛМНОП
РСТУФХЦЧ
ШЩЪЫЬЭЮЯ

 

Підказка: Тваринництво | Реферат

TextReferat © 2020 - Реферати українською мовою, українські реферати на нашому сайті ви можете скачати безкоштовно, також можете перед завантаженням ознайомитись за потрібним вам рефератом. Якщо ви не можете знайти потрібний вам реферат, користуйтесь пошуком.