Головна   Додати в закладки Адміністративне судочинство в Україні | Реферат


Реферати українською мовою | реферати на українській мові Реферати українською мовою | реферати на українській мові
 Пошук: 

 

 




Адміністративне судочинство в Україні - Реферат


Категорія: Реферати
Розділ: Законодавство і право
Розмір файла: 84 Kb
Кількість завантажень:
342
Кількість переглядів:
7920
Описання роботи: Реферат на тему Адміністративне судочинство в Україні
Дивитись
Скачати


Зміст

Вступ. 3

Розділ І. Адміністративне судочинство в Україні: загальні положення. 5

Розділ ІІ. Організація адміністративного судочинства. 14

2.1. Підвідомчість та підсудність адміністративних справ, строки в адміністративному процесі 14

2.2. Склад суду, учасники адміністративного процесу, організація судового засідання 22

2.3. Докази в адміністративному процесі 37

2.4. Судові рішення в адміністративному процесі 40

Розділ ІІІ. Адміністративна юстиція і адміністративна юрисдикція: 47

співвідношення інститутів. 47

Висновки. 51

Перелік використаних джерел. 54

Вступ

На даний час Україна знаходиться на етапі впровадження у практику нормативно регламентованих положень у сфері адмініст­ративного судочинства. Конституція надає всі можливості для створення дійсно демократичної та незалежної судової системи, яка, в свою чергу забезпечує захист прав людини на державному рівні, тобто реалізує головні принципи будь-якої правової держави.

Сьогодні проблеми становлення і розвитку адмініст­ративно-процесуального права, адмініст­ративного процесу, адмініст­ративного судочинства як складової адмініст­ративного процесу є предметом активних дискусій, особливо сьогодні, коли на порядку денному стоїть питання щодо створення адміністративних судів. У зв’язку з цим необхідно вирішити ряд організаційних питань з приводу розгляду спорів між органами публічної влади і громадянами. Таким чином, актуальність даної теми очевидна.

Питанням адмініст­ративного судочинства значну увагу приділя­ли такі вчені як Н.Саліщева, В.Сорокін, Б.Лазарєв, Ю.Козлов, Ю.Старилов. Нові тенденції відображені у працях В.Авер"янова, А.Селіванова, В.Стефанюка, Ю.Педько, І. Бородіна, О. Кузьменка, Перепелюк В.Г., Тищенко М.М. та ін.

Метою роботиє ґрунтовне дослідження та детальний аналіз перелічених нижче тез-завдань. Отже, завданнями даної кваліфікаційної роботи є:

1) дати загальну характеристику інституту адмініст­ративного судочинства, в тому числі історію його становлення;

2) детально розглянути порядок та умови організації адмініст­ративного судочинства;

3) визначити співвідношення понять адмініст­ративної юстиції та адмініст­ративної юрисдикції, підвідомчість, підсудність, розглянути питання строків в адмініст­ративному судочинстві;

4) дати характеристику складу суду та учасників судочинства;

5) описати організацію судового засідання в адміністративній справі;

6) охарактеризувати поняття і види доказів в адміністративній справі, а також види і розподіл судових витрат.

Об’єктом роботи виступає теоретично-правовий аспект адміністративного судочинства, предметом — адміністративно-правові відносини, які виникають у зв’язку із провадженням адміністративних справ.

При написанні цієї кваліфікаційної роботи ми використовували такі методи дослідження як аналіз літератури, що висвітлює дану тему, метод синтезу (на основі вивченої літератури ми зробили висновки щодо особливостей організації адмініст­ративного судочинства, а також порівняльний аналіз (наприклад, порівнюючи різні підходи до питань адмініст­ративного судочинства), та провели узагальнення та систематизацію існуючих даних щодо даної теми.

Розділ І. Адміністративне судочинство в Україні: загальні положення

Переломним етапом у становленні адміністративного судочинства в Україні стало прийняття 6 липня 2005 року Кодексу адміністративного судочинства (далі — КАС) [2]. Згідно ст. 5 КАС, адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Ст. 55 Конституції України проголошує право особи на судовий захист прав і свобод, в тому числі право на оскарження до суду незаконних дій і рішень органів державної влади і місцевого самоврядування, а також їх посадових осіб; право на розгляд своєї справи в тому суді і тим суддею, до підсудності яких дана справа віднесена за законом; право на одержання кваліфікованої юридичної допомоги (ст. 59 Конституції), в тому числі право користуватись послугами адвоката з моменту затримання, арешту або пред"явлення обвинувачення. До цієї групи гарантій також належать право на оскарження в суді незаконного арешту, право не свідчити проти себе і своїх близьких (ст. 63 Конституції України), право вважатися невинуватим, поки протилежне не буде доведено і встановлено вироком суду, що вступив в законну силу (так звана презумпція невинуватості, вказана у ст. 62 Конституції України), право на відшкодування державою шкоди, заподіяної незаконними діями (або бездіяльністю) органів державної влади або їх посадових осіб, право звертатись в міждержавні органи по захисту прав і свобод людини, якщо вичерпані усі внутрішньодержавні засоби правового захисту.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року, ч. 1 ст. 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов’язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, які відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене.

Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Таким чином, положення частини першої статті 55 Конституції України закріплює одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина.

Частина перша статті 55 Конституції України відповідає зобов’язанням України, які виникли, зокрема, у зв’язку з ратифікацією Україною Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.

Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Відповідно до ст. 38 Закону “Про судоустрій”, в Україні діє Вищий адміністративний суд України [4]

Також, говорячи про нормативну базу адміністративного судочинства, необхідно відмітити Указ Президента України „Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів”[5], згідно якого з 1 січня 2005 року в системі адміністративних судів України утворено місцеві адміністративні суди, апеляційні адміністративні суди, визначено території, на які поширюються повноваження місцевих та апеляційних адміністративних судів України, затверджено мережу та кількісний склад суддів адміністративних судів України.

Фактично, це вирішило тривалу дискусію вчених-адміністративістів щодо співвідношення адмініст­ративного процесу і адміністративного судочинства. Висловлювалися різні думки з цього приводу. Згідно однієї точки зору, адміністративне судочинство вважалося частиною адмініст­ративного процесу, згідно іншої — ставилося поряд з кримінальним, цивільним та конституційним. Чинний КАС притримується другої концепції.

Дивлячись на дане питання з точки зору історії права, треба сказати наступне. Особлива точка зору про «єдність про­цесу» — карного, цивільного та адмініст­ративного мала місце на початку 20 ст. у працях проф. Н. Михайловського [18, с. 22]. У той же час була висловлена низка думок на адміністративний процес. Цінними і актуальними є його пропози­ції про встановлення публічності розгля­ду адміністративних спорів, обов"язко­вість участі сторін при їх розгляді і гаран­тування сторонам можливості подання ними доказів у справі. Дослідивши право на скаргу, він звернув увагу на питання, пов"язані з прийняттям, розглядом і ви­рішенням скарг, вважаючи дані відноси­ни предметом адміністративного проце­су.

Із середини 20-х рр. минулого сторіччя ставлення до проблеми зазначеного про­цесу змінюється. У юридичній літературі почала утверджуватися думка, що: інсти­тут адміністративної юстиції далекий від адміністративного права, він є буржуаз­ним, і радянським правом не застосову­ється. З кінця 20-х і до початку 60-х рр. вважалося, що в СРСР адміністративної юстиції взагалі не може бути. У цей пе­ріод поступово склалося інше — «широ­ке» розуміння адміністративного проце­су, обумовлене необхідністю регламента­ції діяльності органів державного управ­ління, у якому немає місця названій юстиції.

У 1949 р. С.Студеникін, визначивши поняття даного процесу, підкреслив, що виконавчо-розпорядча діяльність здійс­нюється на основі певних процесуальних правил, сукупність яких і складає ад­міністративний процес [18, с. 22].

У 1957 р. Г.Петровим поставлена низка проблем вказаного процесу і був сформу­льований висновок, що в адміністратив­ному процесі співвідношення між проце­суальними і матеріальними нормами та­ке, як і у інших галузях права. Він писав: адміністративний процес у широкому ро­зумінні — це процес виконавчої і розпо­рядчої діяльності органів державного управління; у вузькому змісті — це про­цес діяльності органів державного управ­ління з розгляду індивідуальних адмініст­ративних справ, що належать до їхньої компетенції[21, с. 32].

Поняття адміністративного процесу в широкому розумінні як порядку право­мірної діяльності органів державного управління сформулював О.Луньов.

З початку 60-х рр., у зв"язку зі змінами у суспільному житті й законодавстві, роз­ширенням судової юрисдикції у справах, що випливають з адміністративно-право­вих спорів, появою певних елементів ад­міністративної юстиції, розпочалася дис­кусія про зміну розуміння адміністратив­ного процесу. Змінити сформований ши­рокий підхід до його поняття виявилося досить складно, оскільки останнє, що ра­ніше використовувалося тільки для по­значення порядку діяльності органів ад­міністративної юстиції, через відсутність таких, заповнилося іншим.

В результаті цієї дискусії склалися декілька основних підходів до визна­чення поняття «адміністративний про­цес»: у широкому розумінні — В.Сорокін, О.Коренєв, Ю.Козлов, Д.Бахрах [16, c.21] й інші; і вужчому — Н.Саліщева, М.Масленников, А. Дьомін тощо. У широкому змісті ад­міністративний процес — це процесуальна діяльність у сфері управління, функціону­вання виконавчої влади. У вужчому — рег­ламентована законом діяльність з розгляду адміністративних спорів, а також, на думку деяких вчених, діяльність з вжиття заходів адміністративного примусу.

Одні вчені визначають зміст адмініс­тративного процесу як адміністративне судочинство поряд з карним, цивільним і конституційним, тобто як форму здійс­нення судової влади. Інші вважають дане судочинство лише частиною адміністративного процесу.

Дослідження широкого розуміння ад­міністративного процесу дозволяє з впев­неністю твердити, що останній склада­ється з двох підгалузей: управлінського та, власне, адміністративного процесів.

Головна різниця між зазначеними про­цесами полягає у тому, що управлінський — це врегульована адміністративно-про­цесуальними нормами діяльність органів управління, яку вони здійснюють у рам­ках внутрішньої та зовнішньої компетен­ції, що має правові наслідки. Даний про­цес є способом реалізації управлінської діяльності у сучасній правовій державі. Він регламентований правовими норма­ми, є елементом обов"язкового порядку управління, засобом управлінської діяль­ності. Учасниками останнього є фізичні і юридичні особи, органи управління, гро­мадські об"єднання, комерційні і некомерційні організації. Можна відокремити види управлінського процесу: правотворчий, реєстраційний, ліцензійно-дозвіль­ний, атестаційний (основні).

Адміністративний процес представле­ний адміністративною юстицією, а саме процедурою з вирішення спорів, які виникають в процесі адміністративно-процесуальної діяльності органів вико­навчої влади, тобто коли суб"єкт права оскаржує дію або бездіяльність адмініст­ративного органу, посадової чи службо­вої особи, сторони адміністративного до­говору або їх представників [19, с. 25].

Таким чином, підкреслимо унікаль­ність процесуальної діяльності у адмініс­тративному праві, яка, на нашу думку, по­винна складатися з двох видів процесу: управлінського і адміністративного. Адміністративний процес об’єднує у собі судовий та позасудовий порядки вирішення спору.

А тепер звернемось безпосередньо до загальних положень власне адміністративного порядку вирішення — адміністративного судочинства.

Правосуддя в адміністративних справах здійснюється адміністративними судами, юрисдикція яких поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Ці суди на даний час знаходяться на етапі формування, але разом з тим нормативна база їх діяльності вже існує (Кодекс адміністративного судочинства).

З"ясуванню сутності адміністративного процесу значною мірою сприяє аналіз його принципів, вихідних, засадничих ідей, згідно з якими здійснюється адміністративно-процесуальна діяльність. Згідно ст. 7 КАС, принципами здійснення правосуддя в адміністративних судах є: верховенство права, законність, рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з’ясування всіх обставин у справі, гласність і відкритість адміністративного процесу, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду, обов’язковість судових рішень.

Принцип верховенства права (ст. 8 КАС). Відповідно до цього принципу людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Згідно принципу законності (ст. 9 КАС) органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України [1]. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принцип рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом (ст. 10 КАС). Усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників адміністративного процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч. 1 ст. 11 КАС).

Принцип диспозитивності (ч. 3 ст. 11 КАС). Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою і не може виходити за межі позовних вимог, крім якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених законом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано адміністративний позов, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Офіційне з’ясування всіх обставин у справі (ч. 4 ст. 11 КАС). Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи і повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Принцип гласності (ч.ч. 1-2 ст. 12 КАС). Особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов’язки, не можуть бути обмежені у праві на отримання в адміністративному суді як усної, так і письмової інформації щодо результатів розгляду справи. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в адміністративному суді інформації про дату, час і місце розгляду своєї справи та ухвалені в ній судові рішення. Це право може бути обмежено відповідно до закону в інтересах нерозголошення конфіденційної інформації про особу, державної чи іншої таємниці, що охороняється законом.

Принцип відкритості (ч. ч. 3-9 ст. 12 КАС). Розгляд справ в адміністративних судах проводиться відкрито. Суд ухвалою може оголосити судове засідання або його частину закритими з метою нерозголошення державної чи іншої таємниці, що охороняється законом, захисту особистого та сімейного життя людини, в інтересах малолітньої чи неповнолітньої особи, а також в інших випадках, установлених законом. Під час розгляду справи в закритому судовому засіданні можуть бути присутні лише особи, які беруть участь у справі, а в разі необхідності — експерти, спеціалісти, перекладачі та свідки.

Судове рішення, ухвалене у відкритому судовому засіданні, проголошується прилюдно. Якщо судовий розгляд відбувався у закритому судовому засіданні, прилюдно проголошується лише резолютивна частина рішення.

Постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Адміністративне судочинство здійснюється державною мовою. Особи, які беруть участь у справі та не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право користуватися рідною мовою або мовою, якою вони володіють, а також послугами перекладача в порядку, встановленому цим Кодексом.

Для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах в Україні діє адвокатура. У випадках, встановлених законом, правова допомога може надаватися й іншими фахівцями в галузі права. Порядок і умови надання правової допомоги, права й обов’язки адвокатів та інших фахівців у галузі права, які беруть участь в адміністративному процесі і надають правову допомогу, визначаються законом.

Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні таким самим правом на судовий захист, що і громадяни та юридичні особи України.

.

Розділ ІІ. Організація адміністративного судочинства

2.1. Підвідомчість та підсудність адміністративних справ, строки в адміністративному процесі

Розглядаючи питання підсудності, насамперед необхідно визначити коло справ, які підлягають і які не підлягають розгляду і вирішенню в адміністративних судах, тобто визначити підвідомчість цих судів. Отже, компетенція адміністративних судів поширюється на ( ст.17 КАС):

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;

4) спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом;

5) спори щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи:

1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;

2) що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства;

3) про накладення адміністративних стягнень;

4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об’єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.

Тепер щодо підсудності. Підсудність — це розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчий їм адміністративних справ [15, с. 555]. Отже, згідно чинного КАС, підсудність поділяється на такі види:

1) предметна;

2) територіальна;

3) інстанційна;

4) підсудність за зв’язком справ.

Слід сказати, що на сьогодні адміністративні суди ще перебувають на етапі формування і їхні функції виконують суди загальної юрисдикції. Але все-таки нижченаведені дані щодо підсудності справ адміністративним судам є актуальною, оскільки структурна побудова системи адміністративних судів і судів загальної юрисдикції аналогічна: суд першої інстанції (місцевий), апеляційний (окружний), спеціалізований (вищий адміністративний суд), Верховний Суд.

Розглянемо кожен із видів підсудності детальніше.

Предметна підсудність адміністративних справ (ст. 18 КАС). Місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам та усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, їх посадова чи службова особа, крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки.

Справи щодо оскарження дій або бездіяльності посадових чи службових осіб місцевих органів виконавчої влади розглядаються і вирішуються місцевим загальним судом як адміністративним судом або окружним адміністративним судом за вибором позивача.

Вищому адміністративному суду України як суду першої і останньої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму та щодо скасування реєстрації кандидата на пост Президента України.

У випадку якщо законом не визначено предметної підсудності адміністративної справи, така справа розглядається місцевим адміністративним судом за вибором позивача.

Територіальна підсудність адміністративних справ(ст. 19 КАС). Адміністративні справи вирішуються адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача.

Адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, які стосуються інтересів конкретної особи, вирішуються адміністративними судами за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача.

Адміністративні справи з приводу оскарження нормативно-правових актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України чи іншого суб’єкта владних повноважень, повноваження якого поширюються на всю територію України; адміністративні справи, відповідачем у яких є закордонне дипломатичне чи консульське представництво України, їхня посадова чи службова особа; а також адміністративні справи про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, про заборону (примусовий розпуск, ліквідацію) політичної партії вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

У разі невизначеності законом територіальної підсудності адміністративної справи така справа розглядається місцевим адміністративним судом за вибором позивача.

Інстанційна підсудність адміністративних справ (ст. 20 КАС). Місцеві адміністративні суди (місцеві загальні суди як адміністративні суди та окружні адміністративні суди), а також Вищий адміністративний суд України у випадках, встановлених цим Кодексом, вирішують адміністративні справи як суди першої інстанції.

Апеляційні адміністративні суди переглядають судові рішення місцевих адміністративних судів (місцевих загальних судів як адміністративних судів та окружних адміністративних судів), які знаходяться у межах їхньої територіальної юрисдикції, в апеляційному порядку як суди апеляційної інстанції.

Вищий адміністративний суд України переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції. Згідно ч.6 ст. 177 КАС, Вищий адміністративний суд України переглядає в апеляційному порядку як суд апеляційної інстанції судові рішення окружного адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

Верховний Суд України переглядає судові рішення адміністративних судів за винятковими обставинами.

Підсудність кількох пов’язаних між собою вимог (за зв’язком справ) (ст. 21КАС). Позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов’язані між собою і підсудні одному адміністративному суду.

Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб’єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Не допускається об’єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Суд, крім того, може передати адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо наявні такі підстави:

1) задоволено клопотання відповідача, місце проживання (перебування) якого раніше не було відоме, про передачу справи за місцем його проживання (перебування);

2) після відкриття провадження у справі виявилося, що провадження у справі відкрито без дотримання правил предметної підсудності;

3) після відкриття провадження у справі та до початку судового розгляду виявилося, що провадження у справі відкрито без дотримання правил територіальної підсудності;

4) після задоволення відводів (самовідводів) чи в інших випадках неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи;

5) ліквідовано адміністративний суд, який розглядав справу.

Питання про передачу адміністративної справи розглядається судом у судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі і вирішується ухвалою, яку може бути оскаржено. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду цього питання.

Передача адміністративної справи з одного суду до іншого здійснюється після закінчення строку на оскарження ухвали суду, а в разі подання апеляційної скарги — після залишення її без задоволення.

Спори між адміністративними судами щодо підсудності не допускаються.

Згідно ч.1 ст.101 КАС, процесуальні строки — це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії.

За загальним правилом, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Але законом можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб’єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб’єкта владних повноважень.

Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

Строки обчислюються (ст. 103 КАС):

· днями. Останнім днем строку, який закінчується вказівкою на певний день, вважається цей день;

· місяцями. Такий строк закінчується у відповідне число останнього місяця цього строку. Якщо закінчення строку, що визначається місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього місяця;

· роками і, відповідно, закінчується у відповідні місяць і число останнього року цього строку

· можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Перебіг строку, закінчення якого пов’язане з подією, яка повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події.

Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Останній день строку триває до двадцять четвертої години, але якщо в цей строк слід було вчинити процесуальну дію в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу.

Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв’язку.

Пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, — продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі.

Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку суд вирішує з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду клопотання.

Ухвала суду про відмову в поновленні чи продовженні пропущеного процесуального строку може бути оскаржена особами, які беруть участь у справі.

2.2. Склад суду, учасники адміністративного процесу, організація судового засідання

Склад суду. Усі адміністративні справи в суді першої інстанції, крім випадків, встановлених ст. 24 КАС, розглядаються і вирішуються суддею одноособово. Колегіально (колегією у складі трьох суддів) розглядаються і вирішуються в окружному адміністративному суді справи, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України, їхньої посадової чи службової особи, виборчої комісії (комісії з референдуму), члена цієї комісії, а також особливо складні справи.

Перегляд судових рішень в адміністративних справах в апеляційному порядку здійснюється колегією у складі трьох суддів. Перегляд судових рішень в адміністративних справах у касаційному порядку здійснюється колегією у складі не менше п’яти суддів.

Адміністративні справи, підсудні Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції, розглядаються і вирішуються колегією у складі не менше п’яти суддів.

Перегляд судових рішень в адміністративних справах у Верховному Суді України за винятковими обставинами здійснюється колегією у складі суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України за участі не менше двох третин її чисельності (але не менше п’яти суддів) або колегією у складі суддів відповідних судових палат Верховного Суду України за правилами, передбаченими чинним законодавством.

При прийнятті рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання судового рішення. Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість суддів. Головуючий у судовому засіданні голосує останнім.

Якщо суддя не згоден із рішенням , то він може письмово викласти свою окрему думку. Цей документ не оголошується в судовому засіданні, приєднується до справи і є відкритим для ознайомлення.

В адміністративному процесі діє принцип незмінності складу суду під час розгляду і вирішення адміністративної справи в суді однієї інстанції. У разі неможливості продовження розгляду адміністративної справи одним із суддів до розгляду залучається інший суддя. Якщо нового суддю залучено під час судового розгляду, судовий розгляд адміністративної справи починається спочатку.

Суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і відводиться (ст. 27 КАС):

1) якщо він брав участь у розгляді цієї справи або пов’язаної з нею справи як представник, секретар судового засідання, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач;

2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи;

3) якщо він є членом сім’ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім’ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі;

4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості судді;

5) якщо він брав участь у вирішенні адміністративної справи в суді першої інстанції, то не може брати участі у вирішенні цієї ж справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, у перегляді справи за винятковими обставинами, а також у новому її розгляді у першій інстанції після скасування попередньої постанови або ухвали про закриття провадження в адміністративній справі;

6) якщо він брав участь у вирішенні адміністративної справи в суді апеляційної інстанції, то не може брати участі у вирішенні цієї ж справи в судах першої і касаційної інстанцій, у перегляді справи за винятковими обставинами, а також у новому її розгляді після скасування постанови або ухвали суду апеляційної інстанції;

7) якщо він брав участь у вирішенні адміністративної справи в суді касаційної інстанції, не може брати участі у вирішенні цієї ж справи в судах першої і апеляційної інстанцій, у перегляді справи за винятковими обставинами, а також у новому її розгляді після скасування постанови або ухвали суду касаційної інстанції;

8) якщо він брав участь у вирішенні адміністративної справи за винятковими обставинами, не може брати участі у вирішенні цієї самої справи в судах першої, апеляційної і касаційної інстанцій.

До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім’ї, родичами між собою чи родичами подружжя.

Підстави відводу секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача аналогічні підставам відводу судді, зазначених вище у п.п.1) - 4) .

Експерт або спеціаліст, крім того, не може брати участі в адміністративному процесі, якщо:

1) він перебував або перебуває в службовій або в іншій залежності від осіб, які беруть участь у справі;

2) проводив ревізію, перевірку тощо, матеріали яких використовуються при розгляді даної справи;

3) з’ясування обставин, які мають значення для справи, виходить за межі сфери його спеціальних знань.

Участь секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача в судовому засіданні при попередньому розгляді даної справи відповідно як секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача не є підставою для їхнього відводу (самовідводу) [6, с. 218].

Відвід може бути заявлено особами, які беруть участь у справі або власне особою, яка відводиться (самовідвід). Відвід (самовідвід) повинен бути вмотивований і заявлений до початку судового розгляду. Заявляти відвід (самовідвід) після цього можна лише в разі, якщо про підставу відводу (самовідводу) стало відомо після початку судового розгляду.

Питання про відвід вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу. Заява про відвід кільком суддям або всьому складу суду вирішується простою більшістю голосів.

У разі задоволення відводу (самовідводу) комусь із суддів або всьому складу суду, якщо справа розглядається колегією суддів, адміністративна справа розглядається в тому самому адміністративному суді тим самим кількісним складом колегії суддів без участі відведеного судді або іншим складом суддів.

Якщо після задоволення відводів (самовідводів) неможливо утворити новий склад суду, суд вирішує питання про передачу справи до іншого адміністративного суду в порядку, встановленому законом (ст. 22 КАС).

Учасники адміністративного процесу. У справі беруть участь сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб.

Право на участь в адміністративному судочинстві передбачає наявність адміністративної процесуальної правосуб’єктності, тобто здатності мати процесуальні права та обов’язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) та здатності особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов’язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність) [8, с. 192].

Адміністративна процесуальна правоздатність визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).

Адміністративна процесуальна дієздатність належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь; органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їхнім посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам).

Особи, які беруть участь у справі, мають рівні процесуальні права і обов’язки та зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов’язки.

Особи, які беруть участь у справі, мають право (п. 3 ст. 49 КАС):

1) знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів;

2) знайомитися з матеріалами справи;

3) заявляти клопотання і відводи;

4) давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення;

5) подавати докази, брати участь у дослідженні доказів;

6) висловлювати свою думку з питань, які виникають під час розгляду справи, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам;

7) подавати заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб;

8) знайомитися з технічним записом та журналом судового засідання і подавати письмові зауваження до них;

9) робити із матеріалів справи виписки, знімати копії з матеріалів справи, одержувати копії судових рішень;

10) оскаржувати судові рішення у частині, що стосується їхніх інтересів;

11) користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом.

Крім того, особи, які беруть участь у справі, можуть за власний рахунок додатково замовити та отримати в суді засвідчені копії документів і витяги з них.

Сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач [7, c. 103]. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб’єкти владних повноважень.

Відповідачем в адміністративній справі є суб’єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об’єднання, юридичні особи, які не є суб’єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб’єкта владних повноважень:

1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об’єднання громадян;

2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об’єднання громадян;

3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України;

4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);

5) в інших випадках, встановлених законом.

Крім вказаних прав та обов’язків, позивач має право (аналогічно до цивільно-процесуальних прав) змінити підставу або предмет адміністративного позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від адміністративного позову в будь-який час до закінчення судового розгляду. Позивач має право відмовитися від адміністративного позову й у суді апеляційної чи касаційної інстанції до закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду. А відповідач, у свою чергу, має право визнати адміністративний позов повністю або частково, подати заперечення проти адміністративного позову. Сторони мають право укласти мирову угоду на будь-якій стадії адміністративного процесу, що є підставою для закриття провадження в адміністративній справі.

Суд не приймає відмови позивача від адміністративного позову, визнання адміністративного позову відповідачем і не визнає умов примирення сторін, якщо ці дії суперечать закону або порушують чиї-небудь права, свободи чи інтереси.

У випадку встановлення судом неналежності будь-якої із сторін, суд може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. При цьому діють загальні правила заміни неналежної сторони.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити у справу у будь-який час до закінчення судового розгляду, пред’явивши адміністративний позов до сторін (ч. 1 ст. 53 КАС).

Після заміни сторони, вступу третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача у будь-який час до закінчення судового розгляду, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов’язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.

У разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов’язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов’язкові для особи, яку він замінив.

Сторона, а також третя особа в адміністративній справі можуть брати участь в адміністративному процесі особисто і (або) через представника.

Представником може бути фізична особа, яка має адміністративну процесуальну дієздатність (ч. 2 ст. 48 КАС). Представництво може бути договірне або законне.

Права, свободи та інтереси малолітніх, неповнолітніх, обмежено дієздатних та недієздатних осіб, захищають у суді їхні законні представники — батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Суд може залучити до участі у таких справах відповідно неповнолітніх осіб, непрацездатних фізичних осіб і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена [9,c. 169].

Законним представником органу, підприємства, установи, організації в суді є його керівник чи інша особа, уповноважена законом, положенням, статутом.

Як законні представники діють також органи та інші особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

У разі відсутності представника у сторони чи третьої особи, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, а також у разі, якщо законний представник цих осіб не має права вести справу в суді з підстав, встановлених законом, суд зупиняє провадження в справі та ініціює перед органами опіки і піклування чи іншими органами, визначеними законом, питання про призначення чи заміну законного представника.

Судді, прокурори, слідчі не можуть бути представниками в суді, крім випадків, коли вони діють як представники відповідних органів, що є стороною або третьою особою у справі, чи як законні представники сторони чи третьої особи.

Не можуть бути представниками в суді особи, які беруть участь у справі як секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач та свідок [9, c. 170].

Повноваження представників, які беруть участь в адміністративному процесі на основі договору, на здійснення представництва в суді повинні бути підтверджені довіреністю чи усною заявою довірителя із занесенням її до журналу судового засідання. Оригінали довіреностей або засвідчені підписом судді копії з них приєднуються судом до справи.

Повноваження законних представників підтверджуються документами, які стверджують займану ними посаду чи факт родинних, опікунських тощо відносин з особою, інтереси якої вони представляють. Засвідчені підписом судді копії цих документів приєднуються до справи.

Повноваження на ведення справи в суді дає представникові право на вчинення від імені особи, яку він представляє, усіх процесуальних дій, які може вчинити ця особа. Розпорядження довірителя представникові, який бере участь в адміністративному процесі на основі договору, щодо ведення справи є обов’язковими для нього.

Повноваження представника чинні протягом часу провадження у справі, якщо інший строк не зазначено у довіреності.

Представник може відмовитися від наданих йому повноважень, про що повідомляє особу, яка його ними наділила, та суд. При цьому він не може брати участь у цій справі як представник іншої сторони.

Підстави і порядок припинення представництва за довіреністю, скасування довіреності та відмови представника від наданих йому повноважень визначаються статтями 248-250 Цивільного кодексу України [3].

Законний представник самостійно здійснює процесуальні права та обов’язки сторони чи третьої особи, яку він представляє, діючи в її інтересах.

Якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє, суд може залучити до участі у справі відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

У випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із адміністративними позовами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах.

Прокурор здійснює в суді представництво інтересів громадянина або держави і може здійснювати представництво на будь-якій стадії адміністративного процесу.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі як законні представники або вступити у справу за своєю ініціативою з метою виконання покладених на них повноважень [11, c. 180].

Органи та особи, яким законом надано право захищати права інших осіб, і звертаються до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів інших осіб, не можуть закінчувати справу примиренням. Їх відмова від адміністративного позову або зміна позовних вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов, права вимагати від суду розгляду справи, вирішення адміністративного позову в попередньому обсязі.

Якщо фізична особа, яка має адміністративну процесуальну дієздатність і на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов, не підтримує позовні вимоги, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Прокурор, який не брав участі у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, скарги за винятковими обставинами, заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами має право знайомитися з матеріалами справи в адміністративному суді.

Інші учасники адміністративного процесу. Учасниками адміністративного процесу, крім осіб, які беруть участь у справі, є секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач. Їх правовий статус визначений параграфом 2 глави 5 КАС.

Згідно ст.33 КАС судові виклики і повідомлення здійснюються повістками про виклик і повістками-повідомленнями.

Повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, переклад ......

Страницы: [1] | 2 |




 




 

Записник:
Вибранні реферати  

Рефератів в нашій базі:
Рефераты: 16675
Розділи у алфавытному порядку:
АБВГДЕЖЗ
ИЙКЛМНОП
РСТУФХЦЧ
ШЩЪЫЬЭЮЯ

 

Підказка: Адміністративне судочинство в Україні | Реферат

TextReferat © 2019 - Реферати українською мовою, українські реферати на нашому сайті ви можете скачати безкоштовно, також можете перед завантаженням ознайомитись за потрібним вам рефератом. Якщо ви не можете знайти потрібний вам реферат, користуйтесь пошуком.